Сонце, сніг за вікном і морози,
Студить стужа вітри польові,
Не відчули з тобою погрози,
Бо були ми у щасті п’янкі.
Не відчули тоді ми загрози,
Що підходила ближче до нас,
Милувались тоді ми морозом,
Все довкола було лиш для нас.
Ми не чули той гнів у сніжинках,
Що лягали на теплу лодонь.
З оч текли в нас сміливі сльозинки,
Що могли загасити вогонь.
Я не чула, як біль підкрадався
До сміливого серця твого.
Як дитина, зі мною ти грався,
Зберігаючи тіла мого тепло.
Не помітив ти, як опинився
Жах той у моїй душі,
Не розгледів того, що дивився,
Засліпили все очі мої.
Не помітили те, що не знали.
Нас мороз почав гріти теплом.
За незнання сніжинки карали
І накрили нас сніжним крилом.
Не пом тили
© Copyright: Грищенко Елена, 2010
Свидетельство о публикации №110120904558
Свидетельство о публикации №110120904558
Рецензии