Інеєм срібляться вранішні отави -
Приморозки ранні, ранні холоди.
Перше листя пале, жовте й золотаве,
В плесах посинілої води.
В свіжому прозорі обшири барвисті.
Супокоєм диха рідна сторона.
Лиш в старому парку чи бору тінистім
Ледве чутно тенькне сріберна струна.
Облягає смуток, невимовний, щирий.
Може, й жаль од того, що минає все?
Але ж ми з тобою не рвемось у вирій,
Не картаєм долю, що та принесе,
Чи тепло останнє, чи лиху негоду -
Будуть іще весни і літа нові!
...Закружляло листя і лягло на воду,
Засвітився іній у траві.
Початок жовтня
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110120803258
Свидетельство о публикации №110120803258
Рецензии
