Могилу риють п'яні копачі,
Морозне сонце гріє купу глею.
Невтішно плаче янгол на плечі
За мамою моєю.
Безсилі,
Запізнілі всі слова
В лещатах болю і глухої скрути.
У вічність домовина відплива,
А маму звідтіля не повернути.
Горбочок
Над могилою росте,
Ховає рідний усміх, щедрі руки.
Печально-білий слобожанський степ,
Спечалені і діти, і онуки.
А моторош у сурмі сурмача
Од цвинтаря веде мене до хати.
І тулиться з небесного меча
Матусин лик -
Повік не одірвати.
Могилу риють...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110120706178
Свидетельство о публикации №110120706178
Рецензии
