Любов була. неначе спалах,-
Скороминуща і палка!
А потім пелена упала,
І вже душа не вирувала,
А стала, як ріка,- мілка.
Було незатишно і гірко,
І прико, й боляче обом,
Що обманула сяйвом зірка,
Що вже не квіти пахли - сірка,
А бог любові став рабом.
Тоді чого ж ми знов і знову
Вертаєм в ту яскраву мить,
У звабну й трепетну розмову,
В шалену пристрасть вечорову,
Котрих нічим не замінить...
Любов була, неначе спалах...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110120600406
Свидетельство о публикации №110120600406
Рецензии
