Кохання перше кожному дано.
Моє крізь сніг цвіте озиминою.
Нема тієї дівчинки давно,
Що потай зустрічалася зі мною.
Є жінка - вже далека і чужа...
А дівчинка ота ще серце гріє,
І зустріча мене, і проводжа,
Але, на жаль, у нездійсненній мрії.
Вона - моя тривога і печаль,
Дзвінке і тихе невимовне свято.
Притулиться щокою до плеча -
І так багато в цьому, так багато...
З такою не забудеш про весну,
З такою лихо не страшне з бідою.
Кохання перше... Я у нім проснувсь
І крізь сніги цвіту озиминою.
Кохання перше кожному дано...
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2010
Свидетельство о публикации №110120203978
Свидетельство о публикации №110120203978
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
