Любимому 9 классу, и не только. Плюс проза жизни

13.10.08               
23:05
«А»: Любимому    9   классу, и не только,  от    Ангела:
    
Выхожу  я  на  школьный  порог,
Вижу  дикую  очень  картину:
Школьный  двор.  Школьный  тир.
Время  –  срок.  Драка  девочек, Юли  и  Инны.

Всё  несется,  как  в  диком  кино:
Звук  пощёчины,  вызов,  проклятье.
И  удар.  На  земле  кто-то.  Но
Все  стоят  и  молчат,  как  в  заклятье.

Среди  зрителей  взрослые   есть,
Поглазеть  на  спектакль  поспешили.
Да,  прикольно!  Среди  девочек  честь
Иль  бесчестье  в  почёте. Что  было?

 Подхожу  очень  «вовремя»  я,
Хоть  ногами  немного  пинали,
Разойтись  поскорее  пришлось.
Слава  Богу,  вы  крови  не  знали.

Испарились  девчонки.  Их  класс
Смаковал  ещё  долго  ту  сцену.
Юля  тоже  ушла.  Ей  подчас
Невозможно  сломить  перемену.

Я  стою  на  распутье.  Молчу,
Как  сказать?  Объяснить?   Достучаться???
Неужели  же  зря  вас  учу:
Люди  в  жизни  –  не  волки,  а  братья???!!!!

Что?   Опять?   Лезу   я   не   в   своё???
Это  их   очень   личное   дело???
Чем  закончиться   это   «Дело»   могло???
Или   где???   «Дело   личное»   смело

Можно   в   суд   поскорей   отдавать.
Есть   СИЗО,   скорый   суд   и   расправа,
И   колония   есть.   А   ещё:
Каждой   ДУРЕ   найдут   там    УПРАВУ!!!       ЧП

14.10.08               
 10:23
«А»:  Проза жизни в сказке: утром вывесила стихотворение в коридоре. Подошли девочки из 9 класса, сказали: «Разрешите пожать вашу честную руку, вы единственная, кто хоть что-то попытался сделать для того, что бы разрешить этот конфликт».  Стих сорвали, сказали, что это Инна. Повесила опять.  Иду по коридору, стоят дети какого-то класса. Слышу фразу: «Инна сказала, что В.Н. её уже за…» ,и – матерное слово. Рождается стих, и я его моментально вывешиваю там же.

Иннуля! Девочка! Прости!
Что я  тебя сегодня за…
Иди по жизни, не грусти,
Мне с честью посмотри в глаза.

Ребята! Вам пора взрослеть.
Из зол двух надо выбрать меньше.
Что бы и дальше могла сметь
Ребёнком быть простым, беспечным.

Я тебя за…? Да! Дожила!
За… что? За… где? И за… кого?
И это ты сказать смогла?!!!
Пример решила? Итого?

Кто тебя за…? И сколько раз???
И где? Зачем? И почему?
Хоть раз смогла ты дать отказ?
Я что-то вовсе не пойму.

Что ж если кто-то тебя за…
Знать ты получше других будешь.
То я должна тебе сказать,
И пусть меня никто не судит!!!


«А»: Проза жизни в сказке.

 Прихожу в школу, мне дети рассказывают, что вчера приходила мама Инны, размахивала моими стихами, кричала, угрожала. Захожу в учительскую, там бурное обсуждение данного инцидента, вроде бы все на моей стороне. Заходит наш завуч, и рассказывает жуткие вещи, что вчера родители Инны приходили  к ней домой, были там около двух часов, орали, скандалили. Ещё сказала, что она запрещает мне читать мои стихи и петь мои песни на уроках. Что я не имела права вывешивать свои стихи в коридоре, что отчим Инны – работник районной прокуратуры, и он грозился подать на школу и на меня в суд Нижнегорска, АРК, ну и так далее. (Честно говоря, мне хочется, чтоб он подал на меня в суд в ООН. Реклама для меня и моей книги – обалденная).

После этого меня вызвал на ковёр директор. Сказал, что он понимает, что я натура творческая, но я не имею права вывешивать что попало и где попало, и читать и петь это во время уроков. Вспомнил Пушкина, Лермонтова, Шевченка. Боялся, что бы я не повторила их судьбу.

Да, Весело живут поэты! Я-то знала.
Примеры? Пушкин, Лермонтов, Есенин…Вам что? Мало?
 Продолжить список сей хотите мною?
Но я же – Женщина! Я за себя постою!!!… 
 (По-моему я уже это писала. ДА!)

По секрету, как раз перед этим в 9 класса был  урок развития речи, и тема, опять же по секрету, сочинение на морально-этическую тему. Я и говорю…
 
Вибачте. Я і кажу: «Пишіть твір на тему: «В нашому класі…». І коли я йшла до директора, в моїх руках були дитячі твори, але прочитати я їх не встигла. Директору сказала, що нехай прочитає. Що про це думають діти. Твори він приніс перед наступним уроком, і запитав, а де зошит Інни. Я сказала, що вона, напевне, не здала. До речі, він мені сказав, що дозволить мені читати свої вірші  перед дітьми, коли я їх затверджу в міністерстві. Маячня! Поїхала в РВНО, там якраз міністерська перевірка. Але тітоньки комісії не було, поговорили з секретаркою, вона згадала своє «щасливе» життя в своїй школі. Пояснила, чому вона для всіх Лєночка, а для деяких вчителів рідної школи – Олена Батьківна. Цікава історія, але я не запитувала дозволу її використовувати в своїй книзі. Так що це, поки що, зовсім інша історія...

Продолжение

«А»:  Тітонька інспектор РВНО запитала, з яким я приїхала питанням. Я їй розповіла, а вона мені й каже, що я дійсно не маю право читати свої вірші і співати пісні на уроках. І можу це робити лише письмово затвердивши текст використаного твору у директора. Я їй говорю, чи розуміє вона, що це просто нереально, що перед тим, як мені заборонити, нехай хоч один вірш прослухає, чи пісню. Вона слухати категорично відмовилася. Ось так! Напевне А.Н.А. дійсно права: я зовсім з’їхала з катушок, що нормально сприймаю ненормальні речі. Бо в наш час дівчачі бійки стали хорошою нормою життя, а хороші, добрі пісні і вірші – забороненою темою? Ось так. Після РВНО приїхала додому зовсім виснажена. За цілий день написаний лише один вірш. Все що я змогла зробити ввечері, це поїсти і лягти спати о сьомій годині.   

16.10.08
04:10
«А»:            НЕ
Не спиться, не лежиться, не читається,
Не плачеться, мовчить і не зітхається.
Не хочеться, не можеться, не крається,
Кричить і не звучить, і – не співається.

       Перевірила зошити учнів 9 класу з творами на морально-етичну тему   «А у нас в класі…»  , спасибі, що хоч діти залишилися  Людьми, захотілося знову йти у школу і щось там робити. Я взяла у дітей письмові дозволи друкувати їх твори. Дозволили не всі, але хто дозволив – їм велике спасибі. Деякі імена, за проханням їх авторів, змінено.

Ніна:
                Валентино Миколаївно!
        Я Вас поважаю за те, що Ви творча людина і маєте свій погляд на світ. Мені подобається Ваш метод боротьби з поганими учнями. А як інакше примусити їх бути дружніми і змусити вчитися? А вони ображаються, замість того, щоб вчитися.
        Конфлікт у нашому класі можна розв’язати, якщо поставити одну людину на місце. Битися – це дуже огидно для дівчини, тим паче на очах всієї школи. Бійкою це навіть назвати важко, бо одна дівчина жорстоко била іншу, деякі вчителі стояли і дивились. Який жах! Як усіх дітей примусити бути дружніми? Мені хочеться ридати від цього!
В мене теж був конфлікт з однокласницею, але він мене багато чому навчив, і я багато зрозуміла. Жаль що це було на моїх власних помилках…

Валя:
        Наш клас дуже маленький, і всі повинні бути дуже дружніми. Але кожного тижня у нас щось відбувається. За останній конфлікт я, якщо чесно, знаю небагато. Але гадаю, що в жодному випадку, його не можна було вирішувати таким жорстоким способом. Мені Юлю дуже шкода. За те, що її побили, вона потім ще й пробачення просила!..

   Катя:
        У нас у класі твориться дурдом … Два дні назад, йдучи до школи, Юля навіть не підозрювала, що її поб’ють, що її найкращі подруги від неї відвернуться,  а вороги, навпаки, допоможуть.
Цікаво, а якби Інна била когось іншого, то всі б дивилися на це шоу, чи втрутилися у бійку? … Бо Інна знає, що їй за це нічого не буде, тато за бійки відмаже, а мама та бабуся її ніколи не наказують за погану поведінку. Хіба це нормально? Я думаю, що ні! А поведінка наших войовничих подружок на уроках? Вони то хрюкають, то бекають, то мекають… А ще я хочу сказати спасибі вчителю української мови та літератури, це єдиний вчитель, який заступився за Юлю і присоромив Інну. Бо до Інни по-інакшому не дійшло б. і я думаю, що «каждой дуре найдут управу» рано чи пізно…

Валік:
Наш клас виділявся завжди. Спочатку вибрали з трьох класів найкращих учнів і зробили елітний клас. Потім нас захвалили. Коли ми перейшли у старшу школу, виправляти нас було уже пізно. Вчителі називали нас пришелепкуватими… Зараз ми в 9 класі, і деякі мої однокласники не можуть зрозуміти, що ми господарі свого життя…
В нашому класі чвари розводять, чомусь, саме дівчата. Хороша комедія: хлопці ведуть себе добре, а дівчата рвуть одна одній волосся. І, що цікаво на це дуже спокійно і байдуже дивляться дорослі…

     «А»: Ось така картина. Сумно. І як я зможу промовчати на уроках? Хоч рот зашивай! Уявила картину: я приходжу на урок, а в мене рот заліплений скотчем, щоб я, не дай Бог, не сказала жодного лишнього слова, власного і віршованого…

16.10.08               
04:45
«А»:      СПАСИБІ
Спасибі  Вам,  мої  хороші!
Спасибі,  зовсім  не  за  гроші.
За  те,  що  Ви  не  оступились,
І  що  людьми  Ви  залишились.

Спасибі  Таню,  Насте,  Ксюшо,
І  Валік,  і Максим,  Надюшо,
І  Юля,  Оля  і  Марина,
Ще  Оля,  Настя  і  Дарина.

І  Юлю,  ти  ж  моя  хороша,
Тобі  ж  попало  не  за  гроші.
Ще  трошки  дякую  Наташі,
І  Каті,  за  слова  хороші  Ваші.


За  те,  що  є  Ви  моїм  змістом,
Моїм  життям,  моїм  намистом,
З  добра,  поваги,  розуміння,
Не  сірості,   світла-прозріння.

Бо  через  Вас  я  жити  стала:
            Слова  правдиві  – то  чимало.
Я  захотіла  знову  в  школу
Прийти  до  ВАС, і  то – чудово!

Хоча,  здавалось,  вчора  –  вмерла,
Бо  те,  що  сталось – гірше  смерті.
Ваші  слова  дали  Надію,
Що  в  Правду  вірити  я  смію.

Спасибі  нам,  ми  – не  байдужі,
Хай  світять  всім  великі  душі.
Хай  відблиск  їх  у  всіх  засяє.
І  навіть  в  тих,  хто  душ  не  має.