І хиляться, і стогнуть осокори,
І білі душі піднімає д’горі,
І вихором низає ніч зима,
Що, як людина, помира сама,
Бредуть сліпці в полях на видноколі,
І крук сталевий неверморить час...
Я знаю, Боже, що ти любиш нас,
І пальцями невимовного болю
Витворюєш з нас Ангелів господніх.
Та серця кров стікає по крилах,
Що ріжуть плоть і розривають груди.
І сиротіють в світі ті,
що люблять...
I хиляться, стогнуть осокори...
© Copyright: Борис Смыковский, 2010
Свидетельство о публикации №110113005301
Свидетельство о публикации №110113005301
Рецензии
Ваша душа торкнулася Божественного сяйва - вона сяє тепер сама. Аж душа завмирає від краси ваших думок.
Зі щирістю, Л.Ю.
Людмила Юферова 29.01.2012 00:24 • Заявить о нарушении
Зі щирістю, Л.Ю.
Людмила Юферова 29.01.2012 00:24 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.