Дім порожний... насторожі
Верби біля хати...
Я не можу... вже не зможу
Жити - не кохати...
То так сталось... не гадалось...
Винна є дівчина,
Що не гралась... не цуралась...
То моя кручина.
Та ловити ту лебідку,
Стригти крил - не буду.
Зможу її розлюбити,
Та вже не забуду.
Тільки буду підглядати...
Сидячи на ганку...
Легкіх снів ізнов бажати
Зоряним світанком...
Ти живи своїм коханням,
Не зважай на мене.
Тільки вибач за зізнання,
Що влюбився в тебе.
Я з тобою вже навчився
Помочі просити.
Ще змирюсь, що помилився,
Й буду далі жити.
Не сумуй, не ти помилка,
То цілком про мене.
Я не знав, що здатна жінка
Закохати в себе.
Закохався я без бою,
Навіть мимоходу...
Першим я розгледів розум,
А вже згодом й вроду.
Розлюблю та не покину
© Copyright: Викторио Раи, 2010
Свидетельство о публикации №110112508883
Свидетельство о публикации №110112508883
Рецензии
Чудово, вірш ллється, наче пісня. Дуже сподобалось!
Ирина Опаляра 25.11.2010 22:31 • Заявить о нарушении
Ирина Опаляра 25.11.2010 22:31 • Заявить о нарушении
он когда писался - лился как-то бесконечно, так я решил волевым решением прекратить его записывать :)
Викторио Раи 25.11.2010 22:41 Заявить о нарушении
Викторио Раи 25.11.2010 22:41 Заявить о нарушении