Боже-вiльна...

Торкнися словом-зітханням
Оголених струн моєї душі...
Так дивно звучить “кохання”
В минулому часі, опісля гри...
Моє божевілля сьогодні
Таке безборонне, таке крихке...
Танцюю на краю безодні,
І б’ється у скронях слово хистке...
Розбий моє серце на скалки
І ними зап’ястя тонкі ріж...
Слова, що звучали палко,
Схололи, перетворились на ніж...
О мій благородний лицарю,
Твоя королівна втрачає глузд...
Моєї душі господарю...
Самотньо стою серед пустки розпуст...
В твоїх обіймах тріпоче,
Тремтить моє тіло, палає душа...
І згадую ті літні ночі,
Серпневий нестримний летючий шал...
Мій боле, моя провино...
І сліз непомітно під рясним дощем....
Я винна у тім, що – невинна...
І серце стискає палючий щем...
Питаєш: чому тобі тремко?
Мій милий, не треба, не знай, не знай..
Казати словами – даремно.
З очей моїх випий гірку печаль,
З очей моїх випий отруту,
Надій без надії, омани вино...
Хвилини спливають, мов смуток...
Рука моя пестить твоє чоло...
Мій боле, любове безвірна...
Мереживом чорним спадає ніч...
Я вільна... так, я боже-вільна...
Лишайся... а я покрокую