Гармонiя осенi

Кришталь роси покрив осінні квіти…
Зерно тепла серед холодних днів…
Колише спокій ніжно голі віти…
Уламки на землі від літніх снів.
      В повітрі чути терпкий подих неба.
      Здається,все дрімає і мовчить.
      Ілюзії давно забути треба,
      Згадати лиш про себе хоч на мить…
Вже клич птахів розстав у піднебессі
І сонце стало світло-крижаним.
Бубнить злий вітер,наче десь на месі,
А серце стало щиро золотим.
        Не чути дум—заплутались у листі.
        Бринить душа від давніх мрій.
        Лише слова летять із уст іскристі.
         І я стою на березі надій.
Ворожий сум крадеться диким звіром.
Біжить життя, як непомітна тінь.
Згадати все – так хочеться без міри,
Прогнати з тіла сонно-мляву лінь.
           Чарує сміх,мов здійснене бажання,
            А очі тихо просять доброти.
            Попереду у мене дні світання.
             І кожну стежку зможу я пройти.