«Вітер»
Розбитий посуд
І на тому сколі
Людський осуд
І нестерпний біль.
Душевні муки скували горло,
Паралізувли думки.
Лежить третю добу у ліжку тіло –
Біль скувала його рухи.
Зникло бажання кудись бігти,
Хочеться бути одній.
Набридло, і що робити?
Скільки ще так жити?
Самотній вітер літає світом.
Йому пару ніколи не знайти.
Він нікому не стане кумиром
І до скону буде одиноко вити.
Вже стерлось те, що сталося,
І те, що було, що огортало нас.
Рано чи пізно всі зупиняється:
І що лишиться після нас?
Ти і я – не історя,
В нас нема минулого,
Ми так і не збудували
Спільного.
Розстріляли впевнено
Хмари сірі в небі ми.
І напевно даремно ми
Любов подарували зимі.
І тільки вітер рознесе по світу
Легенди про людську самоту.
Хай вітер одиноко співає,
Про серце, що образ не прощає!
22 березня 2010 р.
Витер
© Copyright: Саша Янгол, 2010
Свидетельство о публикации №110111905269
Свидетельство о публикации №110111905269
Рецензии