І знову я, і знову я одна
Сиджу на підвіконні свого дому,
А ніч холодна, видно із вікна
Лише зорю, що вже давно знайома.
Не першу ніч не йде до мене сон
Не може мозок вчасно відключитись
І вже не б'ється серце в унісон,
Хоч як би не хотілось йому битись.
Не пам'ятаю, скільки я сиджу,
Не відчуваю холоду страшного.
І лиш зорі я тихо розкажу
Про нього -милого й одного.
Все почалось немов у дивнім сні -
Побачила, почула, закохалась ...
А відповідь була так твердо - НІ
І у душі щось тихо обірвалось.
Пройшов вже час, в душі повно ідей,
Що може він дурненький схаменеться.
Та мабуть той не з тих людей,
Хто визнавши поразку повернеться.
І ось я тут, а ніч вже відступає.
Новому дню радіє вся земля.
Журба, зоря, так тихо все зникає,
А з ними зникну, мабуть, вже і я ....
29.01.10
н ч
© Copyright: Постольник Анна, 2010
Свидетельство о публикации №110111600185
Свидетельство о публикации №110111600185
Рецензии