У цю ніч, що приглушена спекою,
в перегрітім міськім камінні,
я не можу від страху спекатись:
у ві сні я побачив сина.
Простягнув він до мене погляд,
наче ручки рожево-білі,
серед цвіту дикого гльоду,
у благанні німім, безсилім...
Як сказати? Ну, як сказати?..
Як цей біль перелити словами?
І у кого за те спитати?
...Що у нього не буде мами,
Що у нього не буде тата,
І його взагалі не буде...
Ранок встане довічним катом,
Наче присуд життя-облуди,
Наче кара, що нам до останку
донести вже немає сили...
Нас лиш двоє, моя Наталю,
з ненародженим, поряд, сином.
Ненародженому сину
© Copyright: Родион Кашель, 2010
Свидетельство о публикации №110111107013
Свидетельство о публикации №110111107013
Рецензии