Т. Г. Шевченко Завещание

Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отоді я
І лани і гори --
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися ... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

25 декабря 1845
в Переяслові

После смерти схороните
Меня на кургане
Что насыпан в чистом поле
На милой Украйне
Что б с кургана было видно
Ширь степи  и кручи
Приднепровья,  и что б слышно
Рев  Днепра могучий.
Когда злою вражьей  кровью
Река  обагрится
И с Днепровою водою
В море растворится
Только тогда я
Припаду  в мольбе к порогу
Пресвятого Бога –
Только тогда, а не раньше
Я признаю Бога.
Схороните и  восстаньте
Оковы порвите
Черной, злою вражьей кровью
Волю оросите
И меня, в семье единой
В семье вольной, новой
Помянуть не позабудьте
Добрым , тихим словом.