Там, де зiмкнулось коло

Серед березового гаю               
Кремезний дуб вiддавна рiс               
Недалеченько біля краю,               
Вiн був, мов батько, для берiз.            

Роки буремні пролiтали…               
Чого той гай не надививсь!               
Його палили та ламали,               
А вiн тягнувсь уперто в вись.            
            
I дубу випало чимало.               
Було:               
          Увечерi пiд ним               
Якась кiннота гуртом стала               
Iз полоненим iз одним.               

Вiд мордувань зболiле тiло,               
Лиш очi полум'ям горять!               
Мотузку тицьнули, звелiли               
Для себе петлю зав'язать.               

Огледiвсь вiн i гiлку вибрав,            
Низенько дереву вклонивсь…         
Нiч плакав дуб  та листям сипав,    
В грiху невiльному винивсь.            
 
А час минав. Посеред гаю               
Курорт – перлина мiж перлин.         
Гай прикрашають, зберiгають,         
I дуб живий! В одну iз днин            
Пiд ним хлопчина зупинився.         
Дуб-красень, гаю голова,               
Вiн не постарiв, не змiнився,            
Лиш гiлка всохла бокова.               

Дивився парубок, i щемно               
На серце сум гiркий лягав.               
Вiн знав од бабцi достеменно,         
Колись тут прадiд воював.               
Загинув. Не знайшли могили,          
Слiд загубився у роках…               
Той сум додав хлопчинi сили,         
Сокира зблиснула в руках.               
Вiн, замiсть  всохлий сук рубити,   
Почав рiзьбити… Й скоро став,      
По плечах ланцюгом обвитий         
Козак, що десь отут пропав.            

ЗІМКНУЛОСЬ  КОЛО!

                Приiжджайте,               
Курорт вас прийме залюбки.               
Не полiнуйтесь, завiтайте               
До дуба, де шумлять вiки!               


Рецензии
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.