Усесвіт задихавсь від мого болю.
Тонула я й тягла тебе на дно.
Чогось не вистачало. Сили? Волі?
І день був – вицвіле старе рядно.
А ти мене підштовхувала вгору –
До сонця, до повітря, до небес…
На дріб’язок розмінювала горе,
І Бог мій врешті решт в мені воскрес.
Ти підставляла плечі, серце й душу,
А я в проблемах знала лиш себе…
Ще трішки і засвітить липень груші.
Я, мамо, не таке уже й цабе.
Була я, мамо, мов мала дитина,
Сліпе і нерозумне кошеня.
Пробач, що підрізала твої крила,
Я, подумки «пробач!» прошу щодня.
До мами
© Copyright: Забияка Светлана, 2010
Свидетельство о публикации №110102606034
Свидетельство о публикации №110102606034
Рецензии
Мабуть, ніколи і нічим ми не в змозі будемо віддячити нашим матусям за їх турботу про нас. Дуже гарний вірш. Мені сподобався. Дякую Вам щиро. З повагою - Ніна.
Нина Трало 18.09.2014 18:43 • Заявить о нарушении
Нина Трало 18.09.2014 18:43 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 3 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.