Бабине л1то
Зажурились верби, дивлячись у воду.
Пожовтіли коси в літнього тепла.
Не впізнають верби скоро свою вроду –
Вона в осінь ранню з вітром відліта.
Вітерець осінній – лагідний , привітний,
Шепотить мрійливі, чарівні слова.
Простягнуть до вітру верби своє віття,
Щоб янтарна осінь пестить їх могла.
А над тихим плесом з’явиться видіння:
У політ далекий полетять птахи...
І застигне в річці марево осіннє,
Доки не порушать тишу дітлахи.
© Copyright: Лариса Рындова, 2010
Свидетельство о публикации №110102506007
Свидетельство о публикации №110102506007
Рецензии