Землячке

    Iріні Горбань із Макіївки
 Закрию очі, в пам’яті побачу
моє над річкою село,
де по минулому сопілка плаче,
дитинство де моє пройшло.
Над тином глечики, макітри
під сонцем сохнуть на вітрах…
Але сюди не долітають вітри –
Із України довгий шлях.
Моя далека Україно,
мій до землі тобі уклін!
До тебе думкою полину,
я твій, такий далекий син.
I тут я на Далекім Сході
за тебе думаю, сліджу,
не ми ж, як кажуть у народі,
створили кляту ту межу,
що відділила дві країни,
Тепер вже закордонний я,
Росія де, де Україна?
Де батькіщивна є моя?
Чому два братии, два народи,
ті, що в одній були сім’ї,
не мають друг до друга ходу,
хто відповість за ці мої
сердечні болі? Серце плаче
І в ньому лиш одна мета,
що перемінеться, одначе,
несгода, несполука та!
                23 вересня 2010 р.   


Рецензии