Арзи - кз крымчанка

Вже вкотре біля моря я сиджу,
дивлюсь на хвилі, слухаю цикади.
Ось вам історію цікаву розкажу,
відкрию книгу долей перед вами.

Це трапилось багато літ тому,
у таємничому Місхорі, що під Ялтою,
за сильну дівчину розмову я веду,
 що задихалась під гнітючою п’я;тою.

Вона як всі, страждала і кохала
та цінувала мову хвиль морських,
як талісман постійно зберігала
наказ цей батьківський святий:

«Запам’ятай це, доню: горя буде мало,
тебе минає лиха гіркий дим,
коли згадаєш батьківщину рідну
та милий серцю і прекрасний Крим.»

Арзи - к’з ім’я дівчина мала,
 воно «блакитна мрія» означало
і легкий бриз їй море дарувало,
кохання й щастя небо обіцяло.

Кохала дівчина прекрасного джигіта,
він був дорожче за небесні блага,
кохання сяяло зірками неофіта,
а здалеку вже насувалася біда.

Аж несподівано пірати налетіли,
схопили дівчину, на корабель забрали,
лякали тіні страшними очима,
і стало зрозуміло – її вкрали.

І привезли Арзи турецькому султану,
а він був бовдур, старий дід,
та викупу він дав чимало
за дівчину, яку корсар привіз.

Арзи з гарему дурника - султана
втекти хотіла, вирватись одразу,
але вона постійно пам’ятала
слова з батьківського наказу:


«Запам’ятай це, доню: горя буде мало,
тебе минає лиха гіркий дим,
коли згадаєш батьківщину рідну
та милий серцю і прекрасний Крим.»

І ті слова давали діві силу
та не могла вона ніяк забути

джигіта очі, пісні солов’їні,
бо їх в душі ніхто не зміг убити.

Ось рік минув і щастя посміхнулось,
бо народився син у нашої Арзи,
а батьківщина кликала звабливим світлом,
звав, з морем граючись, і легкий бриз.

Нехай палац високий у султана,
але набридло їй життя в неволі
і зважилась Арзи – на башту стала
з дитиною плигнула в море.

Їй було страшно: ніч, і вітер віє,
і цар Нептун тягнув до себе,
а мати з сином все шукали волі,
о, рідний дім, йдемо до тебе.

На горизонті берега з’явились -
кінець стражданням, горю і сльозам,
нарешті, синку, ми землі дістались,
відкрийся, рідний край, скоріше, о, сезам.

Арзи на берег ледь ступила
і зразу ж впала на пісок,
ковтала жадібно повітря миле,
як ніжний мед з солодких сот.

«Запам’ятай це, синку: горя буде мало,
тебе минає лиха гіркий дим,
коли згадаєш батьківщину рідну
та милий серцю і прекрасний Крим.»

* * *

Уже не вперше біля моря я сиджу
і тихо в хвилю камінці кидаю.
За мужню дівчину розмову завершу
і книгу долей зараз закриваю.

Та все ж нема душевного спокою,
доля Арзи тепер живе в мені,
нехай над нами знов витає воля,
а вітер нам співав старі пісні.

«Запам’ятай, поете: горя буде мало,
тебе минає лиха гіркий дим,
коли згадаєш батьківщину рідну
та милий серцю і прекрасний Крим.»




І. Джемілєв, переклад з російської С. Коз’якова (Якименко)