Він прокинувсь. Сонце тихе
Ллється в душу крізь стекло.
Світлий вітер ледве диха,
Людства мов ще не було.
А десь далеко - вогненнії очі.
У темряву іскри летять.
Залізне страхіття мчить посред ночі,
Під лапами рейки тремтять.
З жахливого чрева нема порятунку,
Занадто багато препон.
Жорстокість найвищого, певно, гатунку
Випльовує з пащі дракон...
Було це ще вчора. Ще вчора? А може,
Ще тисячу років тому.
А зараз покою ніхто не тривожить,
Та світ зрозумілий йому.
Куди він потрапив? То це батьківщина,
Назавжди загублена їм?
Бо ж він не посміє сказати “чужбина”
На цей найпривітнійший дім.
Людина все зможе. Людина повинна,
Зуміє крізь бурі пройти.
І тільки тоді, мов маленька дитина,
Відкриє для себе світи.
2007г.
Тигролови
© Copyright: Евгения Миронова-Таврическая, 2010
Свидетельство о публикации №110101008630
Свидетельство о публикации №110101008630
Рецензии