Iсiда Осiрiсу
кроєне тіло твоє
з хвиль нанесла я безмовних,
вибгала плач в муміє.
Діти жука-скарабея,
зір та комет бурлаки,
вийшли на світ з-під твоєї
плоті, мов з храму думки,
і покотили Кеметом
світле відлуння жади,
повної прощі і лету
крапель живої води.
Душу вкладала у тіло.
Серця мого легковій
дихав метеликом білим
над пелюстками із вій.
Радістю вмить загорілась
і спопелила пером
кров`ю набрякле, зболіле.
Пекло зів`януло сном.
Бачу тебе, мій коханий,
як ти стікаєш в сльозі –
і в зарубцьованих ранах
сонце міняєш на сіль.
Падай Маатовим Пір`ям –
так мені легко... до трем.
Щастя тоді... коли вірять,
з вірою час перетрем.
І, десь дрібніша піщини,
хай насипається тінь
храму, де вільно пустині...
попри стагнацію стін.
4 Жовтня 2010
Свидетельство о публикации №110100407974