Дух темноти

Дух темноти....



                Мне день и ночь покоя не даёт,
                Мой черный человек…
                А.С. Пушкин.

                Черный человек,
                Черный, черный,
                Черный человек
                На кровать ко мне садится,
                Черный человек
                Спать не дает мне всю ночь.
                С.А. Єсєнін


Все на світі
віддав би за себе,
Все віддав би щоб знати,
хто я?
Одну відповідь.
Дуже треба!!!
Навіщо? Для кого?
Що за життя...

Друже, сонце,
позич мені світла,
Шлях вже зовсім осліп.
Темно. Дуже.
Видно тільки одну лиш листівку,
зтускли фарби...
не видно вже...Друже!

Позич світла,
хоча б на хвилину,
Я не можу більше без нього,
Хоч навкруг все, здається, щасливо,
В темноті я загину.....
і втома...

Все вперед і вперед,
йду повільно і тихо,
Десь тут спить дух його,
не збуди!
Вже не спить,
кашель чути...
і вітер
Холодний... 
Це все він...
мій дух темноти!

Він завжди ходить ззаду,
і кашель,
Вічний кашель -
глибока хвороба!
З’їла все в ньому...все!
все найкраще!
Лікар тут вже нічого не зробить...

Вчора в новинах сказали про хлопця,
Молодий, перспективний,
І пише вірші...
Трикімнатна могила,
підсвітка – віконце,
Живе в цій могилі,
в країні брехні,
Брехня на сніданок,
брехня на обід,
Повна могила брехні.
Це все ВІН!
Ходить ззаду.
і хрипить йому в слід:
”Брешиш ти, або брешуть тобі!”

Розказали, що в хлопця талантів немало,
Що багато де був,
і багато що бачив,
Але якось, зненацька,
мозку не стало -
Шлунок. в черепі?
Чистий, звірячий...
І все шлунок той просить і просить,
Дайте їсти!
Будь ласка!
Ну дайте!
Знов брехню подають на підносі...
шлунок звірячий,
на правду міняйте!

Звіряча їжа –
кров, м’ясо і правда!
Їм брехня не потрібна,
не люди вони...
Хлопця ж люди прооперують до завтра –
Мозок на місце,
інструмент для брехні...

Зранку прокинеться,
з мозком в коробці,
На сніданок брехня..
   ну як? Смачно?
Ага!
Ввечері прийдуть в гості ще хлопці,
Принесуть подарунок...
   що там?
БРЕХНЯЯЯЯЯЯ!!!!!

Все на світі
віддав би за себе,
Все віддав би щоб знати,
хто я?
Одну відповідь.
Дуже треба!!!
Навіщо? Для кого?
Що за життя...

Друже, сонце,
позич мені світла,
Шлях вже зовсім осліп.
Темно. Дуже.
Видно тільки одну лиш листівку,
зтускли фарби...
не видно вже...Друже!

Позич світла!
хоча б на хвилину!
Я не можу більше без нього!
Хоч навкруг все, здається, щасливо,
В темноті я загину.....
і втома...

Все вперед і вперед,
рух повільно і тихо,
Десь тут спить дух його,
не збуди!
Вже не спить,
кашель чути...
і вітер
холодний,
подих в спину...
мій дух темноти...
Трикімнатна могила,
стовідсотковий спокій,
Номінально – людина,
реально – ніхто.
Номінально – багато,
але ж ні – одинокий
Шість мільярдів думок...
І на всі всеодно...
Йде вперед,
пробиває дорогу,
як хотів, так і йшов..
так і йде,
забуваючи інших,
шукає десь Бога,
дух темноти у спину,
постійно жене...
і шепоче:
повзи, пробивайся, по трупам!
Не показуй усім який ти слабий!
Бачиш ворога?
ЗНИЩИ! Рухом!
Пістолет! Заряд! Постріл!
Але ворог живий...
піднімає лице...
а це друг...
майже брат!
Що це було?
Навіщо? За що?
Це був я...
я не я...Я...я...кат...
Ще одна дружба через вікно...

Що ти коїш зі мною, дух мій??
За що нищиш мене як людину???
Досить! Кінець!
Кінець усіх війн!
Я біжу! Утікаю!
Сто тисяч в хвилину!

І не зможеш мене наздогнати!
Не пробуй!
І біжу...все біжу...
хворий дух стогне ззаду
Все тихше і тихше,
все далі за обрій,
Навіть ніч не стає мені на заваду.

Але дух темноти доганяє,
зловив!
І сміється, регоче!
Говорить тихенько:
Не втечеш! НЕ ВТЕЧЕШ! Н Е   В Т Е Ч Е Ш !!!!
Я – ЦЕ ТИ!
Не тікай від себе,
змирися, Бутенко...
Я дивлюся у дзеркало,
нікого крім мене,
Тільки погляд злий...темний...темний..
Ось! Це він! І підняв очі в небо...

Все на світі віддав...
а даремно...


Все на світі
Забрав я для себе,
Все забрав, тепер знаю -
Ніхто...
Життя...існування...
дякую не треба…
Трикімнатна могила…
вікно…



03.10.2010
Львів