Моє марення, моє затьмарення, серед нього синь очей і небокраю.
Чому зараз все навкруг таке захмарене? - Я не знаю, я не знаю, я не знаю.
Що за сум, таємний сум у посмішках? Наче хтось погану акварель розлив в папір...
Що то користі у ЗМІ - суспільних нишпорках, що серця плітками роздеруть, мабуть, до дір?
Я ввісні живу, у ньому - ластівки, в ньому літо, лагідь, сині небеса...
Та в душі чомусь все тільки сутінки, та в очах вже назбиралася роса.
Я не хочу, я не буду все лишати так! Я не вірю - це нечесно аж ніяк.
Я лиш хочу прочитати потаємний знак у чиїхось ніжно-сонячних очах.
синь
© Copyright: Анастасия Лысенко, 2010
Свидетельство о публикации №110100108923
Свидетельство о публикации №110100108923
Рецензии
