Неповернення

Давай  сьогодні  повернем  літо,
То  зовсім  не  важко,  дивись,
Вись  неба  -  то  прозора  голуба  штора  на  вікні,
Нічого  сумувати  за  морем,
Берем  мушлю  і  прикладаєм  до  вуха,  слухай,
Хай  шумить  в  ній  торішнє  море,
В  ре-мінорі,  як  того  вечора  ,  пам'ятаєш?
Єш-ш-ш,  є-ш-ш...  А  давай  зробим  таке  ще,
Щемливіше  буде,  як  насипем  у  ванну,
Ну-у,  пачку  морської  солі,  буде  солоний  присмак,
Смак  тої  води,  ти  пам'ятаєш,  а  голубизну,
Зробим  мідним  купоросом,
Розпилимо  запах  літа,що  у  спреї  освіжаючому,
"Морський  бриз",  а  давай  знесем  всі  квіти  до  одної  кімнати  ще,
Щем  за  літом,  він  тут  у  нашій  оселі,
"Села",  біблейське  "Слава"  нашій  винахідливості,
В  гості  його  запросили,  а  воно  прийшло,
Ловимо  хвилини  нашого  літа,
Та  воно  штучне,  бо  не  можна  вступити  двічі  в  одну  воду,
Оду  співати  можна  тільки  справжньому,
В  ньому  нема  тепла,  яке  випромінювали  наші  серця,
Ця  затія  безглузда  і  даремна,  бо  ми  залишились  справжніми,
Німими  свідками  нашого  неповернення  туди,
Де  літо  і  ми  непідробними  були.