Балада про Довбуша

Швидко здіймається він до гори,
Славних опришків вожак,
Гуцульська сокира на спині,
Наводить на панів він жах.
Ось він разом з його молодцями
До просіки подався:
"Сядемо поміж смереками з вами
Поки той пан не піднявся.
Бачите хлопці,що робиться тут-
Дужі дерева рубають,
Власні котеджі собі будувать
Пани у намірах мають,
Сядемо хлопці,а коли прийде
Пан на роботу дивитись,
Відповідь дати повинен за все!
Тут йому нікуди дітись,"
Довго чекали-вже й робітники
Стали дерева рубати,
Поки з'явився в новім жупані
Пан весь слащавий,пихатий,
Довго на когось злісно бурчав,
Довго сварився на когось,
Вже повертати назад він почав-
Довбуш вийшов натомість,
Варта позаду пана стоїть,-
Опришка це не лякає.
Глянув на Довбуша пан той-тремтить
Й поволі назад відступає:
"Що ти тут робиш,що вичворяєш?
Знаєш хто я такий?"
"Це я тебе волів запитати
Що ти отут наробив?
Землю Карпатську даремно марнуєш!
Ти ці ліси не садив!
Навіть земля, по якій ти простуєш,-
Мабуть не твоїх дідів!"

  Поки вели вони розмову
  Опришки, хлопці - молодці,
  Всю сторожу порозганяли
  І пана під руки повели.
  На сміх карпатському народу
  Понадавали калачів,
  І то була така наука
  Для всіх карпатських паничів...

           21.09.2010