Борис Олийнык Пришлые

Пришли.
Расселись нагло, будто дома.
Обчистили до нитки этот дом.
А к ним уже помчались в темпе марша,
Наняться в полицаи - так, как раньше,
Мои знакомцы в желто-голубом...

И  комендант еще не чертит "сетку",
Да партизанам видится сквозь сны
Такое на столбах и ветках крепких,
Что видеть к ночи… Боже сохрани!

Пришли.
Не пулеметы расставляют -
Охранничков из местных  зоркий ряд.
И петухи еще не пели третьи,
А в вышиванках праздничных поэты
Уж воспевают новый каганат.

Все, как и было. Так же, право слово!
Тогда, давно, под грохот канонад
Везли наш чернозем «нах фатерлянд»,
А нынче похотливцы-людоловы
Вывозят наших -как товар! -
Девчат.

Все, как и было. Нет, не все, миряне!
Тогда под оккупантами земля
Горела, будто в кратере вулкана.
Теперь же только пепел и зола.

Да нет, не верю! В пепле - для костра-
Искрится огоньков еще немало.
Мехи вам, кузнецы, качнуть пора -
Мечей вы что-то долго не ковали!

Господь, дела незримые творя,
Простит грехи и трусу, несмотря
Что оккупанта тешил рабским взором.
Но никогда прощенья не найдет
Поэт, что глух и нем в тот час позорный,
Когда в могилу гонят твой народ.


2007

Прийшли.
Розсілись, як у власній хаті.
Обчистили до нитки всі кутки.
А вже до них біжать, як в ті роки,
Найнятись чимскоріш в поліціянти
Мої блаватно-жовті землячки.

Ще комендант години не розграфив,
Та партизанам крізь далекий сон
Нагадують розхрестя телеграфні
Таке, що… проти ночі, Бог боронь!

… Прийшли.
Розставили не кулемети,
А із місцевих найпильнішу з варт.
І ти ж диви: ще й не запіли треті,
А вже в нацстроях радісні поети
Оспівують новітній каганат.

Все, як було. Хіба одна різниця:
У ті часи під рейвах канонад
Везли чорнозем наш у фатерлянд,
А нинішні похітливі ординці
Вивозять наших — як товар! —
дівчат.

Все, як було… Егей, не все, миряни:
Тоді під окупантами земля
Горіла, мов у кратері вулкану,
Тепер же — тільки попіл і зола.

Таки ж не все! У цій тяжкій золі
Огонь насподі ще не вмер для ватри.
Гей, на міхи натисніть, ковалі:
Щось забарились ви мечі кувати!

Всевишній, що в долонях світ трима,
Простить і боягузові, дарма
Що перед окупантом горбив спину.
Лише вовіки прощення нема —
Поету, що мовчить у злу годину,
Коли народ вбивають крадькома.