Стара хатина похилилася на грушу:
Стомилась, бідна, вік свій доживати.
І кривобокі стіни свою душу
Готові Богові давно віддати.
Віконця в смутку опустили брови,
В шибках – порізане життям обличчя…
Розкидані в дворі нічийні дрова
В нічийній тепер хаті на узбіччі.
Колись давно і тут життя кипіло.
Хрущі гули в вишневому саду.
Біліла мазанка, мов хустка біла,
І на kолядки тут співали коляду.
Повиростали й розлетілись діти.
Ніхто не приїжджає на Різдво.
Померла мати.На могилі – квіти.
А рідна хата – як розорене гніздо…
ХАТА НА УЗБ1ЧЧ1
© Copyright: Лариса Рындова, 2010
Свидетельство о публикации №110090804121
Свидетельство о публикации №110090804121
Рецензии
Майже у кожного така своя хатина...
http://www.stihi.ru/2009/11/04/3174
Анатолий Мамыч 2 09.02.2011 14:47 • Заявить о нарушении
http://www.stihi.ru/2009/11/04/3174
Анатолий Мамыч 2 09.02.2011 14:47 • Заявить о нарушении
Мне очень дорого это стихотворение.Спасибо за отклик.С теплом,
Лариса Рындова 09.02.2011 20:57 Заявить о нарушении
Лариса Рындова 09.02.2011 20:57 Заявить о нарушении
На это произведение написано 5 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.