Спогад із дна, під глибиними товщі
Води і життя, і століть,
Хвилює серця полотно і довше
Продовжує біль і цнотливу хіть.
В мушлі назавжди залишиться тайна,
Блиску холодного мить,
Жагуча печаль, неминуча, Яна
Світло-тінню стікає, болить.
Юного погляду дивні глибини,
Ніби казали: «Ще трохи, зажди»,
Перламутрове світло малої перлини
Досі… О, досі, і назавжди…
Яну Вермееру присвячення його тайнi
© Copyright: Фиолетта, 2010
Свидетельство о публикации №110082806241
Свидетельство о публикации №110082806241
Рецензии