Плелись, в горлянках днів оскаженілих
Німі, спаскуджені, як обгорілі
чорних років остови...
І хто там бачив...
Поміж повалених хрестів,
Поміж німих оголених святинь,
Де тільки гульбища на тілі...
Мені все верзився і верзився розтятий страх,
І хтось посеред глупої години,
Коли злітають в небо пугачі,
Хльобав настирливо губами...
Свою трункову волю у ночі...
Дарма...
Не пий... І не такі шукали
Лише вони одні, оті що їх
Не за срібляк, за мідний шеляг продавали
Знають,
Яка то біль, яка нудота...
Я хочу волі...
Та де ж її узяти,
Щоб по ночах не снилась мати,
І розп’яття
Проклято не стояло в голові.
О Боже –
Ти єдиний...
Ти все карав,
Тепер веди... Веди!
Веди!
© Copyright: Олесь Уляненко, 2010
Свидетельство о публикации №110082803130
Свидетельство о публикации №110082803130
Рецензии