Вона була моя –
похована під снами,
загульбленими, як грати
колючими дощами
і бігом митей,
зловлених колись у
жовтих вікнах –
де ліхтарі, паркани й
сірі люди,
у недолюдах в проміж
чавунних днів...
Вона була моя –
де біле спеки небо,
і тихо сум
сповзає в клекіт
серця, листів, розідраних
дахів...
Був сон...
Була...
У тихих гронах,
що так наснились
В розбитих на часті
очах,
Коли всинають птахом
зорі на розтулених устах...
І хмари заворожило,
як діти бігом навстріч...
І коси в маках
летять у лихоманну ніч...
Та плакав,
плакав,
плакав
Над містом божевільний регіт
І я подумав:
то – Україна,
але не ти...
1989 рік
Вона була моя
© Copyright: Олесь Уляненко, 2010
Свидетельство о публикации №110082803058
Свидетельство о публикации №110082803058
Рецензии