Тимощуку В.
13/3/89р.
Київ-Ломоносова
Хто вип’є істину моїх сумлінь,
Коли ось так переді мною
Стоять у шати вкутавшись святі –
Нікчемні, ниці і убогі...
Де я – се чорне дно,
А зверху літ води,
Наплив сумлінь і сподівання.
Де за відрогом – холод
невипитих дощів,
Дощів, як вічності
Провісник помирання...
І шепіт гуркотливий, наче тлін
катів, що ціну знають –
забрьохтане зізнання...
Біжать в осиках петель дні,
Свіча сирітно догаряє.
О, як знайти тебе,
Відлуння гроз і снів,
І лебедине клекотання,
На терпкій і почвавленій стерні.
Я так тебе любив,
О, Краю мій...
Святої діви чисте ізваяння.
Хто вип’є частояку моїх сумлінь...
Ті у моєму вікні,
І дощ мене надвоє розрубає...
І хтось схилиться тінню злий
Над купою руїн...
Чи був такий?
Чи він гіркоту пив?
І між гілок убитий стогін
Зтрачених молінь.
Ти...
Дощ...
Зів’ялі квіти...
Хто вип iстину моiх сумл нь
© Copyright: Олесь Уляненко, 2010
Свидетельство о публикации №110082802917
Свидетельство о публикации №110082802917
Рецензии