Лунає стоголосо
Мелодія травнева.
Можливо, це Чайковський,
А,може, вальс Шопена.
На те я не зважаю,
Бо жар у моїх грудях,
Мов полум’я з вулкану
В мені щось дивне будить.
Старе фортепіано
На ноті «соль» фальшивить,
Та музику прекрасну
Спинити неможливо.
Травневий сонця промінь
В кімнату проникає.
Здається, саме сонце
На фортепіано грає.
Виконує пасажі,
Карбуючи стакато.
Й дихнути не наважусь,
Щоби не збити з такту.
Шляхетно й граціозно
Танцюють її пальці
Лиш де-не-де спіткнуться –
Їм лише тринадцять.
Й дихнути не наважусь,
Щоби не збити з такту.
І не наважусь потім,
Прощаючись назавжди…
… лунає стоголосо
Мелодія травнева.
А потім прийде осінь,
Сумна, як вальс Шопена…
Фортепiано
© Copyright: Билокриницкий Виталий, 2010
Свидетельство о публикации №110081900833
Свидетельство о публикации №110081900833
Рецензии