Завіса плинула на стіни,
Горять прожекторні вогні,
Я у костюмі Арлекіна,
Але все байдуже мені.
Я граю в сміх, крізь біль та сльози,
Крізь віковічну мить невдач,
Приймаючи жахливі пози,
Щоб не впізнав мене глядач .
Я постаттю щось там малюю,
Якесь важливе відчуття,
А глядачі все аплодують,
Тому, як смішно плачу я.
Я Арлекін, який чимало
Сміявся, плакав і казав,
Що вже не пройде більш яскраво
Без тебе жодна із вистав.
І буде роль моя й надалі
Нестримно байдужа мені,
До того як у повній залі
Не з’явишся для мене ти.
2008
Завiса плинула на стiни
© Copyright: Арбенин Евгений, 2010
Свидетельство о публикации №110080902175
Свидетельство о публикации №110080902175
Рецензии