Скажена лiчилка

Чи злічити всяку мить?
Чи часів вимірна нить?
                Попереду лине ранок,
                слідом сходить день на ганок.
Хоч хвилинка не тривка,   
та годину приклика:   
                мчить часиночка до часу –
                от і день ясний загаснув.
Ґречний вечір – чемний пан
червонястий свій жупан - 
                шитий зорями, атласний 
                підстеляє нічці красній.
Кругла, наче барабан,
пругом котиться доба, -
                поспішає, мчить хутчіше
                у жерло до пана тижня.
Семерко ум'явши діб,
тиждень здорово окріп;
                з братцями трьома зухвало
                місяця оперезали.
Місяць крекче – бо йому
страх затісний тижнів жмут, -
                ще хоч двійко діб додати
                просить велет череватий.
 На дванадцять голосів
 місяць всяк заголосив,
                що злічити їх не хочуть,
                що вони ганяють скочки
хороводом споконвік
ув один і той же бік,
                що набридло їм чвалати,
                що потрібен гідний ватаг!
На поріг вилазить рік
ги дорідний носоріг:
                і гарикає сердито,
                що мабуть давно не бито
тих дванадцять молодців,
що не слухають вітців.
                Зашарілись задири,
                шикувались за ранжиром
 та й попхалися в наряд -
 наглядати час та лад.
                Зорі ходять небесами,
                хоровод ведуть з часами,
не злічить років числа -
рахівниця замала.