Вийшла стара мати із своєї хати,
Тяжко опустилась, сіла на поріг,
Сіла, пригадала та, як щастя мала,
Як лунали в хаті голоси і сміх...
Пригадала очі та й літа дівочі,
І безсонні очі, пісні солов"я...
Чисті рясні роси і густі покоси,
Ноги свої босі, матінко моя.
Так сиділа довго, гірко посміхалась
Доки не покликав журавлиний клин
У той край далекий, де гніздо лелеки
На гранітній брилі- десь там її син....
Якби мала крила та щоб тая сила,
Щоб в них тая сила, що була колись-
В птаха б обернулась, крилами б змахнула
І полинула б у синю вись.
Ох, тяжка ж ти, доля, материнська доля,
Стоячи у полі, сина виглядать...
Руки опустила, та й заголосила,
Що така безсила, де ж ту силу брать...
1998
Мати
© Copyright: Иван Задрыгун, 2010
Свидетельство о публикации №110080307058
Свидетельство о публикации №110080307058
Рецензии
