Чотири, чотири стіни і вікна, обшарпані вікна,
В які заглядає не сонце, бо сонце лише на папері,
А там за фіранками дощ, а в хаті заплакана жінка,
Якій так хотілось, щоб хтось постукав тихенько у двері.
На кухні самотній павук мережить свою павутину,
Ніхто не вмикає тут світло, ніхто не готує вечерю,
У кріслі без руху сидить ця жінка (чи,може,дитина?),
Якій так хотілось, щоб хтось постукав тихенько у двері.
Надворі – надворі зима, лютує, реве завірюха,
А в хаті лиш холод і пустка, самотність і сум візитери.
А жінка печальна сидить. Нещасна напружено слуха,
Чи раптом не стукає хтось тихенько в незамкнені двері.
Водою спливають роки, немає старенької хати,
У світі забуто любов, панують одні ненажери,
А тут ще витаю душа, якій не набридло чекати,
А може постукає хтось в уже неіснуючі двері.
А може постука хтось в уже неiснуючi дверi?
© Copyright: Железная Клизма, 2010
Свидетельство о публикации №110080106997
Свидетельство о публикации №110080106997
Рецензии
