А як будеш питлювати, треба, серце, ночувати...

Пісня на два голоси: чоловчій, жіночій за фольклорними мотивами.

Ж: - Гой, насиплю міх пшениці
ще й мішечок жита.
Гой, намажу салом спиці
ще й коню копита.
                Підмалюю чорні очка,
                обмаю гнуздечку,
                та й поїду до млиночка
                пізно понад вечір.
На гребельці у млиночку
молодий мірошник:
звав молоти проти ночі
ще й казав - без грошей.
                Він не ледар – гожий легінь,
                у плечах широкий.
                Меле-меле, та й на мене
                накидає оком.
Гой, тверде моє зеренце, -
на цілині зросле.
А твої кльоца куценькі,
ще й мала отоса.
          Ч: - Ой, чимало терло-драло
                та й не спитлювало…
                Безпремінно треба, кралю,
                щоб заночувала.
В крупорушці дві подушки
разом постелю я:
виціловуй, моє душко, -
ніхто не почує.
          Ж: - Під убором маю жорно -
                нівроку кругленьке,
                я - слабенька на утори:
                совай помаленьку.
Та й комизом ще й капризом
жорна переверну:
чи молотимеш ти знизу
так кріпко, як зверху?
          Ч: - Міх вовняний підбійчаний
                роз’язати мудро,
                вдвійку лущили качання
                з півночі до утра.
Ж: - Там мірчук підхожий можний,
ще й вальці завзяті:
вже твої сіва порожні,
мій пухтір – напхатий.
                Прошивай же увостаннє,
                щоб не розтрусилось,
                засилай сватів ізрання
                коли полюбилась.

Картина Петра Левченка: http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=2302