Хто ж придумав біль той сильний,
Хто ж такий жорстокий?
У житті, як в п’єсі мильній
Всі ми одинокі.
Хто ж придумав те кохання,
Ту страшну безмежність,
Коли з ночі і до рання –
Сльози і залежність?
Хто придумав страшну муку
І печалі море,
Хто придумав ту розлуку,
Безнадійність, горе?
І так важко зрозуміти,
Що з тобою інша,
Так набридло вже терпіти –
Це набридло всім вже.
Що ж, залишити як є
Й тебе відпустити?
В серце плюнути своє
І кохання вбити?
Може й так, а може й ні,
Цього ще не знаю,
Слово я даю тобі –
Це усе міняє.
Скажеш так – буду твоя
Тілом і душею,
Скажеш ні – твоє життя
Я покину. З нею
Ти живи собі спокійно,
Але ж зрозумієш,
Що не так усе надійно,
Думати ти ж вмієш.
Може зараз зваж все краще,
Щоб не помилитись.
Не таке життя й пропаще,
Головне не збитись...
Прогрес через бiль...
© Copyright: Наталия Федоришин, 2010
Свидетельство о публикации №110072800556
Свидетельство о публикации №110072800556
Рецензии