Я себя потерял – давно, незаметно, где-то.
Помню старый телефонный номер.
Звоню “ноль девять”. “У этого абонента
нет нового номера… вычеркнут…”. Помер?
Иду на место, откуда смотрел
в окно своё, на котором только
форточка предназначалась для пер-
вого хода крестиком или ноликом.
А здесь, на лавочке, я рисовал оранжевое солнце,
засунув между планками сент-октябрьские листья.
И светило было похоже на совесть,
продольно нарезанную бездействующим пацифистом.
На этом месте под градус ветра выровнен столб.
Из говорящего фонаря брызгал душ насекомых.
Как хотел бы я Богу душу перепродать, чтоб
он вернул хотя бы тень от подъезда к дому!..
Я себя потерял...
© Copyright: Костинский Андрей, 2010
Свидетельство о публикации №110071600068
Свидетельство о публикации №110071600068
Рецензии
Знайомий стан...
відчуття, що ти не встиг зробити дещо важливе, або - найгірше - йдеш не тим шляхом, яким хотів і мав. Ти "випав" сам із себе... Чи можна почати все спочатку або повернути втрачене?!.... Сьогодні ми вже інші, і ті проблеми є задачами, вирішення яких і є знаходженням себе.
Оксана Мосенцева 19.07.2010 00:46 • Заявить о нарушении
відчуття, що ти не встиг зробити дещо важливе, або - найгірше - йдеш не тим шляхом, яким хотів і мав. Ти "випав" сам із себе... Чи можна почати все спочатку або повернути втрачене?!.... Сьогодні ми вже інші, і ті проблеми є задачами, вирішення яких і є знаходженням себе.
Оксана Мосенцева 19.07.2010 00:46 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.