Мов корабель у буйнім морі,
Я в хвилях тих завжди пливу.
Мов партизан з чужими в змові,
Я тихо-тихо службу свою несу.
Я знаю те, що хочу знати,
Незнаючи ми не живем…
Та те, шо нам судилось мати,
Ніколи долею своєю не назвем…
Я патріот держави…
Нам рідненької,
Я патріот України,
Нашої дурненької.
І як кажуть бабці під під’їздом:
«Нас би в Раду, ми б порядки навели »
Та кожним своїм таким заїздом,
Вони «на копійки» ся повели.
Ех, що ж казати,
Не знаєм ми і де живем.
Та те шо нам судилось мати,
Ніколи долею своєю не назвем…
Укра на
© Copyright: Диана Коцак, 2010
Свидетельство о публикации №110071504476
Свидетельство о публикации №110071504476
Рецензии