Химороди. Пъеса. Частина 1

МС – медична сестра (Ніоба)
Д – доктор (Асклепій)
В – Василь (Ісхій)
К – Кора, Кароліна (Короніда)
А - Аполлон


МС: - Проходьте, хворий! Вже звільнився доктор.

Д: - Добридень! Як ся маєте, Василь?

В: - Та нічогенько… вже берусь за силу:
       у голові неначе повний штиль
       і не таке вже божевільне око…

 Д: - Ну ж, розкажіть мені, чи ненароком
         не зрушив знову дах? Та чи наскоком
         не кинулися на горище з милом
         й шнуром, щоб повторити звісний фокус?

В:  - Я докторе, виконую сумлінно
        ваш припис кожен. І пігулки п’ю.
        Та вчора уві сні я Кору юну
        побачив: жах! Отруйную змію
        вона вхопила посеред каміння
        та просто ротом! Гада крів кармінна
        лилася їй на шию. Те видіння
        стривожило мене, марудить шлунок
        ізнов дилькоче і тремтить коліно…

Д:  - Скажіть, поважний, нащо вам здалася
        заміжня? Чи жіноцтва не стає?
        Уже ж вагітна Кора, і взаємин
        навряд чи діждеш. А душевний щем
        і пам'ять про минувшину баластом
        за серце учепилися й захрясли,
        лихі нічні жахіття родять рясно…

  В: - Ні, всі нічні видіння, то - таємні
         інструкції мені!

 Д: - Облиште, Васю…
        Ізнову нам прийдеться розпочати
        сеанс гіпнозу. Ходьте у фотель!
        От музика: сьогодні спів форелі
        прослухаємо… і привиддя те
        змандрує і уздрінуться дівчата
        цицькаті ще й жопаті - непочаті…
        Дивіться просто в очі, і скавчати
        не здумайте… От з вами канителі!
    …Тепліють ноги, вам ледачкувато…

Д:  - Розказуй, смертний: що тебе тривожить?

В: - О, Змієносцю! Мій земний уклін!
       Мені біда велика: брати жінку
       збирався у обжинки. Мараскін
       вже пили ми на трапезному ложі
       святкуючи заручини. Підхожу
       одрину я прибудував і кожним
       вечір'ям милування й посидінки
       між нами відбувалися…

Д:  - І що же?

В: - Феральная світань Сонцевороту
       відданицю зманила до ріки:
       приверзся у вві сні Алфей великий,
       що тицяв прохолодні язики
       між персями, між ноги і до роту…
       Ще й лапи білокрилого екзота,
       що надлетів ізвідкісь і в закоти
       задер їй сорочину аж до лику,
       греблися до незайманого гроту!
       Моя правічка обудилась притьмом:
       упріла, спаленіла! І бігцем
       до річки подалася манівцями
       в закотах, як була, ледь не гольцем.
       От добіга Алфею. Старожитній
       губою тепле плесо відкопилив:
       собі бажає мнять дівоче тіло!
       Оголена ступа, прикривши храмик,
       змивати безсоромний сон, у хвилі.
       Сердешна і не бачить, що потойбіч
       у комишах принишкнув молодик
       і крила розкида над нею дикий
       страшенний крук. В обіймах у води
       пірнає і хлюпочеться. Ніоба
       завмерла край хмарини – жінка добра -
       вже бачить, що біда. Що буде здобич
       в мисливця рудокосого, велику
       наругу пречуває, муки й скорби.
       Я бачу! Бачу! Він уже крадеться!

  Д: - Скоріше, сестро! Защебніть припін!
       Він марить! На спирту білокопитник
       мені подайте! Напад! Як хрипить…

В: - Безжальний! Всюди сієш ти безчестя!
       Руда почваро! Зґвалтував, розбестив
       ти безліч ніжних дів! І за переступ
       не важить те твій батько ненаситний!
       Їбак всесвітній!

Д: - На кушетку! Нестям!

В: - О, люба, подивись скоріше вгору!
      Шугає білий крук… Біжи, біжи!
      Мені немає сили… стережися
      пустіть мене… тікай…

Д: - Укол. Зажим.

А: - Стривай, красуне! Не іди так скоро!
       Я ж перейму однаково… Твій сором
       забачив і сподобав я. У порость
       верби пахкої підьмо! Не борися ж!
       Однак мій меч мохнатицю розпоре…

В: - Дивись, вона борониться! Кохана!

К: - Пусти мене, паскудний ґвалтівник!
       Від вуст моїх свої несвіжі ікла
       відсторони! Наривник, гнойовик
       мені огидні менше, аніж п'яна
       твоя мармиза!

А: - Я ж тобі пошану
       віддати хочу: мичку волосяну
       штрихайлом прохромлю на цілий лікоть!

К: - А геть від мене, срамотник поганий!
…

МС: - О, докторе, що трапилося? Нащо
          віддерли підголівника? Кого
          ним бити замірялись? Пантопону
          чи не втяли із хворим ви? Кругом
          розруй… он наш скелет учбовий кращий, -
          розтрощений, мов викопаний пращур…
          Покинутий Василь напризволяще:
          система у руці стирчить… Флегмону
          він так заробить скоро!
             
Д: - Сіромашна!
       Дивись туди! Зловісна тінь грифона
       на дівчину впадає! Той, рудий,
       що в ластовинні вид, своє хуїло
       вже відстовбурчив! Так і жди біди…

МС: - Із нами хресна сила! То - ворона!
          Помийниця звичайна… Бог боронить
          од божевілля нас, Ви нездорові!
          Мабуть, що тямку тут перетрудили…
          Сідайте доктор, ось, ковтнімо брому…
…
      ...А й справді, чом же та ворона – біла?
          І дівка - гола? Божевільня тут,
          то це ж не означає, що забути
          про сором можна… Лишенько! У жмут
          забравши коси, кнур розгарячілий
          волочить дівки багатюще тіло
          у зарості! Ой, пробі! Наче віла,
          на березі - безпомічна, й змигнути
          не встигла, як її уже уміло…

А: - Гей, друже круку! А повій крилами
       перед лицем красуні, бо пристав
       її бороти… Щоб зробити справу,
       чаклунський знадобиться нам угав.
       Знесилена, зчарована, вже краму
       свого не захищатимеш і клямру
       я солодко зриватиму... орати
       та проливатись сіменем гіркавим -
       тобі у лоно. Тричі покарати
       сьогодні хочу я за непокору.
       Ставай же на коліна! Увігнись!
       Я все бажаю бачити… В'юниська
       кіс нагорну на руку. Де ж комиз?
       Ти вже не вередуєш, юна Коро?
       Затям же на віки: огненний норов
       жіночий пригодиться там, де ковдра,
       а більш – ніде! Мій згляд однині виськать
       послужливо ти будеш і на одрі
       годитимеш. Іще урозуміти
       ти мусиш жінко: появилась в світ
       ти лиш затим, щоби дітей родити
       мені! Я твій сьогодні вирву цвіт,
       і понесеш од мене. Син відмітний
       родитись має: буде знаменитий
       і до богів безсмертних долучитись
       даровано йому. Отож глядіти
       ти черевину маєш. Дай звогчити
       твою долину. Уперед двигайся,
       най надвисають перса над піском:
       візьму, як лев – левицю. Осорому
       неспішно я ломитиму, крюком
       терзатиму скривавлену окрасу
       твого дівоцтва, щоби налилася
       шипшина проста - хіттю й на заласну
       перетворилась трандафіль нескромну.
       Розкрий щілину – надлітає яструб!
…

МС: - Та що зі мною? При вікні заклякла,
          не зрушити, ні зойкнути… Дівча
          беззахисне, збиткуючись, розчахнуть
          і розправічать просто на очах…
          Дивлюся, наче бачені спектаклі,
          гіперборейсткі марення, міраклі,
          як гаспид рудошерстого набряклий
          дівочу честь поротиме на лахми…
          Кричати, бігти, одірвати скраклю!
…

А: - Гей, друже вірний, ходь на допомогу!
       Ніяк зашиту не почну… Немов
       Антеротом безщадним, що любові
       тюремник перший, кладено заков:
       що піднапру, щоб втрапити в залогу
       пліва й прогнеться…. проштрикнуть незмога, -
       цупка, як шкіра лева. Перший погар
       я жалую тобі: упийся кров’ю
       незайманості, вирви твірний стогін!
       Хай дзюб твердий ввійде у плоть дівочу!
       Покрий її, - одкрий коловорот!
       Осяй крилом рожевий чистий отвір!

- Кров! – хрипко грає ворон, - Чесна кров!

МС: - Чому мої не повилазять очі?
           Крилатий монстр, жахлива потороча,
           танцюючи, в крові невинній мочить
           своє довбало й кігті. Пурпурові
           йому вони зробилися. Ох, дочко!
           Ластатий же заглибся в дівчину,
           неначе в борозну скажений кінь:
           ганя неоковирную хуїну…
           Ой лишенько! Космічний макогін
           із кожним рухом більшає. Мусліни
           ніжніші ледь початої вагіни
           того погону не знесуть, - загине
           вона під диком! Лячну валуїну
           не проковтнувши, щезне безневинно…

***
Усотує пісок руду… Зіпсута
ницьма лежить, як зламаний цвіток…
Віддалі – ворон. Не зрушати ока
звелів йому хазяїн: боклажок
              з хазяйським сім'ям, де коштовна гута
              густітиме, під пострахом покути
              оберігати від захожих трутнів,
              щоб з них ніхто їбливую головку
              не пхав та щоб малахвієм труснути
на крам його любовний не обсміливсь.
На рівні підвелася ледве-ледь
розтерзана, неначе з-під ведмедя,
покаляна… Прикривши свій перед
              подибала в батьківський дім - неціла.
              І батькові, і матці, престарілим,
              понесла вість, що наглумився сильник
              над їхнім скарбом. На близький белебень
              вмостився білий птах - на варту пильну.

***

МС: - Прокиньтеся, Василю! Вже доходять
          у крапельниці ліки. Тисніть тут.
          Ви, докторе, також вставайте хутко
          під кабінетом – черга… Інститут
          студентів знов наслав.. Напередодні
          їх взяти на обхід, - якусь методу
          ви дослідити обіцяли. Годі ж
          на мене витріщатися, забудько!

Д: - Василю, чуєш?

В: - Що, мій пан-добродій?

Д: - Оце от… зараз… що то за прояви?

В: - Ви, докторе, дивак, скажу я Вам!
       Минулий раз приносив криптограму,
       то почитати не хотіли… Хам
       всесвітній, розбишака, завше п'яний,
       запліднив наречену. Чахне, в'яне,
       не хоче живоття моя кохана,
       не розмовляє, дивиться нестямно:
       усе чекає того вовцюгана!
       Вагітна… Черевина, як барило
       і наче дві примітно голови.
       Як придивитись добре, страховину
       побачити можливо: вочевидь
       що носить в животі дівчина мила
       гадюччя… в'ється, кублиться і двигне
       утробу їй заживок недостиглий…
       А ще вона казала, що єхидни
       із лона їй вилазило корчило…

Д: - Я щось, Василю, не прийду до тями…
Укоїлось злодійство це коли?

В: - Та от…, як Кронос під стару оливу
       сестру привів і, в ній спознавши глиб,
       створив часи і простори розпрямив,
       то сім чи вісім тисяч, як роками
       вимірювати час. Коротше – днями…

Д: - Послухай, Васю, як же те можливо?
       А на якому місяці мадама?

В: - Кажу ж: родити хоче зо дню на день!

Д: - Не знаю, чим зарадити тобі…
       А чи приходить батько?

В: - Та побіжно
       разів зо два зайшов – жорстокий біль
       страждальницю мордує, як нападник
       її торкнеться: борсається чадо
       судомиться, звивається, мов гади
       з Медузиної гирі там нічліжню
       собі улаштували. Годі аду
       страшнішого шукати. 

Д: - То чого ж би
       тобі бажати можна, не утну?

В: - Та от… якби ви вмовили красуню
       за мене заміж…

Д: - Вгурний ти! Ану ж
       той, що її запліднив, знавісніє
       і помсти зажадає, веремію
       учинить, смерть обом вам заподіє?
       Дражнити вепра, чи воно ж не умність?

В: - Мені без Кори в світі жити ніяк!
       Простерлося суцільним суїцидом
       з того порання суєтне життя:
       потьмаривсь розсуд, пеніс, як утятий,
       ставати й не згадає… До пиття
       вдаюся все частіше… Вочевидьки
       її за себе не візьме покидьок.
       взялися би Ви, докторе, розвідать
       чи не піде за мене? Будьте братом!
       Я Кору піддурю і на бесіду
      сама вона прибуде, просто взавтра.

Д: - Тобі за брата бути? Гм… ніштяк…
        Іди додому, та дивись ніяких
        театрів не влаштовуй. Позаяк
        зґвалтованій візит до психіатра
        навряд зашкодить…
…
         Пане оператор!
         Стомився, зачиняйте обтюратор!

МС: - Що коїться у нас: отой галайко
          чар напустив, улаштував театра!