Внутрiшнiй монолог

А на вулиці зараз йде дощ,
Краплі падають знов хаотично,
А вона все сидить і мовчить,
На душі в неї якось незвично.

Так багато емоцій на раз,
Так багато новин навалилось!
Вона не чує, напевно, вже нас,
Бо вже в світі своєму закрилась.

Метушиться навколо усе,
Рої бджіл звідусіль налетіли,
Всі кричать щось для неї нове,
Ще хвилина й вона би зомліла.

Та все ж встигло сміливе дитя
Занирнути у внутрішній світ свій.
Не шукає назад вороття,
Тут їй добре, тут всі їй привітні.

Все, ось нарешті сама,
І з думками зібратися може,
Бо там змоги такої нема,
Там ніхто у біді не поможе.

Так, на вулиці зараз йде дощ,
А вона трішки вже розуміє,
Що краплини падуть просто так,
Роблять те, що найкраще уміють.

То чому б не робити так їй?
Та не те що уміє – що хоче,
Вибирати заняття самій
І робити його так охоче.

Але що хоче бідна душа?
Хоча бідна все ж тут не підходить,
Бо багата насправді вона,
Та до декого це не доходить.

Отже, хоче вона лиш одне:
Знати правду й нічого, крім неї,
Бо завжди брешуть їй щось дурне,
І в тім в’язне вона, наче в клеї.

А на вулиці зараз йде дощ...
Краплі падають знов хаотично,
А вона все сидить і мовчить,
На душі в неї якось незвично.