Життя

Життя...Воно прийде й піде,
Все не довговічне в цьому світі,
Ти й не помітиш, як вкраде
Журба твої найкращі миті.
Зупиняєшся на мить і розумієш:
Ти самотня і це добре!
Ні! Ти так здурієш!
Уявити і то страшно,
Що ти постарієш,
У самотності помреш,
Так і не помрієш
Про щасливе те життя,
Якого не мала,
Про сумлінне каяття,
Якого шукала.
Всі забудуть, що була
У світі людина,
Що була вона самотня,
Красива, єдина.
Так, єдина в цілім світі
І горда собою,
Завжди замкнута в собі
В роздумах про долю.
Ніби й правильно жила,
Грошей вдосталь мала,
Та щаслива не була,
Це життя й зламало.
Раз подумала вона:
„Ну а нащо ж жити?
Я щаслива не була
Й не хочу старіти.”
От подумала вона
І так порішила:
Закінчити те життя,
Яким вона жила.

Згодом всі згадають люди,
Що була людина,
Що була вона самотня,
Красива, єдина...
Так, була, бо вже немає,
Помогла їй доля,
Смерть прийшла скоріш, ніж треба –
Така її воля...