Сiльська вчителька

      БАРАНОВІЙ Г.В.

Росло мале дівчатко босоноге
після війни у голоді й нужді.
А матінка трудилась до знемоги
і суп варила діткам з лободи.

Як важко їм було без тата,
якого відібрала в них війна!
Зазнали горя і страждань багато,
сьорбнули з чаші гіркоти сповна.

А дні летіли, ніби ластівка крилата...
Життя мінялось. Змінювалась ти.
Посивіла й старенька стала мати,
яка навчала доню доброти.

А виросло дівча собі нівроку -
розумне, гарне. Божеє дитя.
І не забуло мамині уроки...
Ти пронесла їх через все життя.

В степах азовських ти зустріла долю,
дітей навчала - рідних і чужих.
І сорок літ віддавши рідній школі,
ти світочем зосталася для них.

Твоєї доброти їм не забути!
Ти можеш все зробити для людей.
Для тих, хто в горі, у біді чи в скруті,-
ти ладна серце вирвати з грудей.

Живи сто літ здорова і щаслива!
Твоя життя нелегке на виду.
Шанують всі тебе, голубко сива,
за мудрість, чесність, душу молоду!


вересень, 2003