Не тямлячи нічого я живу.
Ні не живу, я все-таки існую.
Як той кораблик – хитко на плаву,
Отак і я, життям своїм мандрую.
І знаю те, що ти в моїх думках,
І вірю в те, що буде надто краще…
Не дивлячись на мій колючий страх,
Іду назустріч, і все важче й важче.
Ніколи я не зможу знати те,
Що так мене з середини з’їдає:
Чи на твоїй душі весна цвіте?
Вона самотня чи когось кохає?
Ні не живу, і невимовний біль
На волю рветься, та усе це марно…
І скаже хтось: не покладай зусиль…
А в серці дощ і хмарно, хмарно, хмарно.
Кораблик
© Copyright: Виктория Радченко, 2010
Свидетельство о публикации №110070100833
Свидетельство о публикации №110070100833
Рецензии
