Зайвi люди

(Балада про вибори 2004)

Сидить старенька край віконця,
чекає дорогих гостей.
Вже день збіга. Заходить сонце,
але від них нема вістей...
"А обіцяли, що прибудуть...
Я б віддала свій голос тим,
для кого головне - це люди.
Бо що робити молодим? -
Дочка хворіє... Без роботи
онук відбився геть від рук...
А син запив..."- зітха скорботно,
і серце крається від мук.
...Уже стемніло. Жде старенька,
хоч все скінчилося давно.
"А як же я?"- шепоче ненька
і все ще дивиться в вікно.
Дочка бере за руку кволу,
вмовляє матір відпочить.
Упали милиці додолу...
Старенька плаче. Їй болить.
Тремтять натруджені долоні,
збігають сльози по щоках...
"Я ж ще жива...За що так, доню?" -
І біль, і відчай в тих словах.

...Думки обсіли. В хворім серці
немає спокою давно.
І постає весь шлях життєвий
перед очима, як кіно.
...Були і голод, і розруха,
війна, страждання, біль і кров.
Від праці репалися руки,
та зберігала всіх любов.
Любов до рідної країни,
любов до рідної землі.
І в кожній нужденній хатині
зростали діточки малі.
З руїн підводили країну,
щоб у достатку, гідно жить.
А хліб збирали по зернині
і цінували кожну мить.
Життя було й сумне, й веселе -
в оселях чути було спів...
В містах великих і по селах
всі шанували стариків.
Тепер, бач, зайві...Люди, люди!
Пора вже пожаліти нас,
бо кожен з вас стареньким буде,
проб'є і ваш останній час...

До ранку молиться й благає,
щоб Бог простив отих людей,
які про совість забувають
заради "визначних ідей".


січень, 2005