Тривога
Стискає невимовний біль...
Як хочеться знову в дорогу,
Щоб все розказати тобі.
Щоб знову в цілунку палкому
Розвіяти тугу і сум,
Забути і горе, і втому,
Позбавитись зовсім від дум,
Що серце безжалісно крають,
Тривожать мене без кінця.
Чи буду щаслива, не знаю...
Чи радість торкнеться лиця?
серпень, 1961
Свидетельство о публикации №110062604170
Вадим Константинов 2 27.06.2010 07:05 Заявить о нарушении
Какая мудрость в 17 лет! Одни эмоции...
Анна Корниенко 27.06.2010 22:39 Заявить о нарушении