Иван Андрусяк. такой конклав никто не умирал...

* * *

такой конклав: никто не умирал
те кто могли добрались просто вплавь
а кто не мог тот доискался брода
вода густела как от слов коран
повидло горькое из неприкрытых ран
на желтые стекало ногти плода 

лилось пространство где-то через край
теплом прилипчивым отрыгивался чай
и прямо к горлу подступали спазмы 
ну живы все к чему тогда поход
короткий лес весь белый свет займет
и приголубит каждого кто страждет

оказия забыться под кустом
плечо стелить укутаться плечом
и обкорить усушенное тело
безумствуя осыплется вода
соленый волк забрызжет по следам
и крайние падут под страхом зверя

здесь кто-то будет первым вот и все
нет никого смолу кто понесет
не будучи прирученным смолою
а оторвать — и голос потечет
укроет ночь пробитое плечо

и кто отважится побыть тогда со мною
* * *

такий конклав: ніхто не помирав
усі хто міг добралися уплав
а хто не вмів той дошукався броду
вода загусла як від слів коран
гірке повидло з непокритих ран
губилося на жовті нігті глоду

місцями простір лився через край
липким теплом відригувався чай
і спазми підкрадалися до горла
усі живі то нащо цей похід
короткий ліс застеле білий світ
і кождого нужденного пригорне

оказія заснути під кущем
плече стелити вкритися плечем
обкорувати пересохле тіло
розбещена осиплеться вода
солоний вовк забризне по слідах
і крайні упадуть під страхом звіра

хтось переможе першим – от і все
нема нікого хто смолу несе
не будучи прирученим смолою
а відірвати – голос потече
і вкриє ніч надкушене плече

хто ж зважиться лишитися зо мною