Чорна смуга

Чорною смугою по Україні
Пройшлася страшенна біда.
Та пам’ятають біду цю і нині –
Голод, страхи,холода…

Бігають, плачуть маленькі хлопчата,
їжу шукають собі…
Позабивались в куточки дівчата:
«Дядечку, дайте води!...»

В хату заходить у формі людина,
Питає чи є хліб-вода.
Мати,за себе ховаючи сина,
Каже сміливо: «Нема!»

Страшно, і серце колотиться швидко –
Підходить сержант до печі…
Падає мати до долу хитко…
Син плаче на мати плечі…

Зостався самотнім у цілому світі,
З бідою один на один.
На пальцях рахує щасливії миті
І скільки зосталось годин…

Ніч заступа, викрадаючи сонце,
Тихо на вулиці… Сон…
Сон заглянув у кожне віконце,
Поснули усі вічним сном…
Знищити націю нашу хотіли,
Та винесли, винесли ми!
Та скільки людей смерть за себе лишили
Тих осені, літа, зими…

Не знищити нас! Не зломити! Не вбити!
Україно, ми разом з тобою!
ніколи не зрадять тебе твої діти!
Ніколи не будеш чужою!