о А. Кашпировском

* * *
  Правді в очі подивіться
  І зробіть свій вибір,
  Подивіться - не глуміться,
  Бо Господь все видів.
  Ні, не буде вам прощення
  Й милості не буде,
  Бо то Син його людський,
  Схаменіться, люди.
  Буде він тебе, народе,
  По світу гонити -
  Лиш за те, що з його сина
  Би змогли глумитись.
  Правді в очі подивіться,
  Злом не переймайтесь,
  Бо прийде лиха година:
  Кайтесь люди, кайтесь!
  Більш не прийде він на землю -
  Не дозволить більше
  Не дозволить знов гонити
  По білому світу гонити,
  Хіба в нього на дорозі
  Ми можемо стояти?
  Всіх застане на порозі -
  Не треба лякатись.
   
   * * *
   
  Відчуття реальності навколо -
  Знов проб'ється наше ціле коло,
  Знов заграють сурми на планеті
  До життя вернемся знов для світу.
  Так заграють наші розуми струною:
  Зрозумієм наше нове коло, -
  Знов прийдем до злагоди в суспільстві
  Мир ми створим цілий і розумний.
   Знов відчуємо живу нашу планету:
  Зірки наші і наші комети,
  Звільнимося від пут мрякостояння -
  Миротворення відчуємо реально.
   
  * * *
   
  Чому Господь
  Мені велить:
  Не спи!
  Бо вже проснулась,
  Чекають діти,
  Яких тобі
  Іще носить.
  У твоїй утробі
  Є дитя,
  Якого жде
  Свята земля.
  Його любити
  Вона буде,
  Його бажає
  Сам Господь,
  Бо в нього буде
  Його плоть,
  Бо то є слово,
  Воно до тебе,
  Моя Вкраїно.
   
  * * *
  Тримайсь, Україно,
  Ти свого дитяти,
  Міцніше тримайся
  Й долай негаразди.
  З колін піднімайся
  До свого царя,
  Скоріш піднімайся -
  Знов слава прийшла.
  Нескінченна, барвиста
  За твої страждання,
  Блакитна та чиста
  Царя ти народам
  На славу дала,
  Знов силу свою
  Повертає земля.
   
   
  * * *
   
  Господи, дай пережить
  Хвилини тяжкії з журбою,
  Господи, дай нам узріти
  Душі своєї чисті зорі.
   Господи, веди мене
  До зір далеких без печалі,
  Даруй життя, неначе рай,
   З тобою, знаю, не відречусь
  Бід віри в чисті небеса,
  Блакитне небо над землею,
  І тільки там, де є душа,
   Горить, сіяє чисте небо,
  Та мить настане і тоді -
  Зрадіють із твоєї волі -
  Настане світ миліш, добріш,
  Не буде злоби - буде воля!
   
   * * *
   
   
  - Скільки у нас земель?
  - Одна
  - Скільки у нас Богів?
  - Один.
  - Скільки у нас царів?
  - Багато.
  - Скільки у нас душ?
  - Одна.
  І та вже мертва.
  - Та хто її зцілить?
  Земля.
  Та хто оживить? Бог.
  - А що зроблять царі?
  - Нічого.
  - Кого рятувати?
  - Землю.
  - Кого слухатися?
  - Бога.
   
   
  * * *
  Це не я -
  Це земля рідна стогне,
  Знемагаючи від тяжких ран...
  Неначе материнське горе -
  Серед степів розлився туман.
  Земля застогне...
  Благаю, вітре сизокрилий,
  Неси печалі за моря,
  У гори неси наше горе,
   Розвій у небі ковилу,
   Щоб не журбою напувалась -
  Дзвеніла я живим струмком,
  І птахою щоб милувалась,
  Раділа кожному я сину,
  Який в тяжку, лиху годину
  Мене від напасті спасе,
  Бід ран мене убереже -
  Земля застогне, наче мати,
  Журби такої де підняти.
   
  * * *
  Україно, лелеко.
  Не сиди на стовпі
  Розправляй свої крила
  Та й у небо лети.
  Україно, лелеко.
  Дітей ти худчій
  Повертай до оселі -
  Не неси в далечінь!
  Україно, лелеко,
  Наче мати в журбі,
   Виглядаєш здалека
  На діточок своїх.
  Українські лелеки
   Крають серце землі.
  Повертайтесь додому,
  Сини дочки мої!
   
   
  * * *
  Даруй нашу Україну -
  Цю землю святую,
  Обласкай її любов'ю
  І вінчай з душею,
  її землі золотії,
  її чисті води,
  її душу, що в народу -
  Даруй ти їй волю.
  Тому люду, що в неволі
  Довгі літа ходить,
  Та плакуча його доля
  По землі тут бродить.
  Даруй, Господи, нам сонце
   Що на світі гріє,
  Вітерець, що хмари жене.
  Щоб дощем обмитись.
  Коли наша Україна
  Зацвіте весною
  І прокинуться тут люди
  З чистою душею?
   
  * * *
   
  Об'єднайтесь, усі люди,
  Бо лихо нам буде.
  Об'єднаймося в лобові
  До землі святої.
  До рідної неньки,
  До Божої волі.
  Об'єднаймося в любові
  До нашого Бога,
  Бо то є народу воля,
  Наша нагорода:
  і за муки та страждання
  Є наша свобода,
  Об'єднаймось, не цураймось
  Будемо покірні.
  Його милості пристойні,
  Будемо шановні.
  Діточок своїх пригорнем
  Своїми крилами,
  Приголубимо сьогодні -
  Завтра буде пізно!
  Закликаю: схаменіться!
  Всіх під образами
  Нас сьогодні з небесами
  Всіх освятить правда.
  В об'єднанні - наша сила.
  Славна перемога,
  У ній дорога є до Бога,
  І любов є з нами.
  Є в народі іще сила
  За діток стояти,
  Є ще в ній богатирі
  її захищати.
   
  * * *
  Мені не треба
  Ні почесті, ні імені -
  Потрібна істина:
  Ціна без похоті.
  Мені потрібно,
  Щоб жили всі по честі,
  Щоб з нами Бог
  Тут, по землі, пройшов,
  Щоб міг всепить
  У нас свою любов.
   
  * * *
  Не впораєшся - сам прийде.
  На його милість не чекай
   Грішить себе не заставляй,
   Бід зла до віри повертай.
  Як бачиш, я поки жива -
  З його я милості стою,
  І ці рядки тобі даю,
  Бо й в цьому є його діла.
   Щоб не зробив ти сам біди,
   Коли закінчиться письмо -
  На нього всі давно чекали,
  А він давно вже поруч з нами.
   
   
   
  Яка сказала: Бог пришле ангела лікувати людей він є наш Спаситель -і це є він.
   
  СВЯТІЙ АННІ, ЯКА ВРЯТУЄ СВІТ
  Неначе другу матір я зустріла -
  Душа така відкрита, щира,
  Пригорне всіх своєю добротою
  Пораду мудру дасть - і знов з тобою
  Життя пройде. З її теплом в очах,
  Неначе зірочки освітлюють твій шлях,
  Якої долі зичиш людям всім,
  Яку пораду ти даєш в цей дім?
   Та лиш добро несеш усім ти дітям,
   Бо, наче діти, всі для тебе є -
  Своїм теплом так хочеться зігріти
  Усіх людей для щастя, доброти,
  Неначе рідну неньку пригортаю,
  І зичу долі, щастя на довгії роки
  І пам'ять нести людям на віки.
   
  * * *
  Чому проти
  Божої волі ідем?
   Чому у неволі
  По світу бредем?
  Забули, що були
  Ми просто людьми?
   І горя не знали,
  Не знали біди?
  Життя розміняли
  На брехні і зло,
  Із волі своєї
  Не носим добро.
  По ділу, звичайно,
  Ти трохи всіх вчив.
   По волі своїй
  Ідемо з життя -
  Міняєм дрібними
  Ми наше життя!
   
   
  * * *
   
  Ви - очі, очі, очі, очі.
  Неначе зірочки вночі,
  Ви - очі, очі, очі, очі,
  Ви - дзеркало нашої душі.
  Ви - очі, очі, очі, очі
  Ви - пам'ять нашого життя.
  Лиш очі, очі, очі, очі,
  Висвітлюють пам'ять життя.
  Ті - очі, очі, очі, очі,
  Які забуть не зможеш ти.
  Ті - очі, очі, очі, очі.
  Які минуле перейшли.
  І - ОЧІ, ОЧІ, ОЧІ, ОЧІ
  Відміряли свої шляхи,
  Лиш - очі, очі, очі, очі
  Відчути зможуть почуття,
  І - в очі, очі, очі, очі.
  Заглянуть знов боїшся ти.
  Ті - очі, очі, очі, очі -
  Твої всі стежки перейшли.
   
  * * *
  Згадуй, згадуй,
  Свято згадуй.
  Цю землю плакучу,
  Згадуй, згадуй,
  Степи й гори.
  Де життям замучив.
  Згадуй, згадуй.
  Та не змушуй.
  Більше нас страждати!
  Нема в світі
  Більше горя,
  Як в землі багатій!
  Згадуй, згадуй.
  Все ти згадуй,
  Не забудь нічого:
  Чого повні
  Тії жорна.
  Життям у загоні?
  Чому з неба
  Не з'явився,
  Кого всі чекали,
  А сьогодні і на тебе
  Надія пропала!
  Згадуй, згадуй,
  Все ти згадуй,
  У широкім полі
  Росте ковила,
  Вітер свище
  Хрест несем по волі.
   
  * * *
   
  Війна іде
  Між пеклом і раєм,
  І ще чого.
  Ми ще не знаєм,
  Не знаєм
  Ми тої біди...
  Яку нам треба
  Перейти.
  Якщо підем за раєм,
  То пекло -
  Спуститься сюди,
  Коли ж підем
  За пеклом.
  То за гаєм
  Побачим рай.
  І вже не знаєм:
  Чого ми більше
  За все бажаєм?
   
  * * *
  Та хіба я винна,
  Що я ще живу?
  Та хіба я винна,
  Що Бога молю?
  Змилуйся ти. Боже,
  Над нами ще раз.
   Не пускай на волю
  Своїх чорних страж.
  Змилуйся, благаю,
  Я тебе молю -
  Знаю, що не варта
  На милість твою.
   Я піду зі світу.
  Як накажеш ти.
  Та дозволь хоч діткам
  На землі тут жить,
  Змилуйся над ними -
  Вони ще малі.
  Якщо є у світі
  Ще твої сліди.
  Я всю ніч не спала -
  Ці рядки ткала,
  Наче покривало
  Для твого чола.
   
  * * *
   
   
  Чому над тобою
  Чужі небеса?
  Чом думка крилата
  І та вже чужа?
  Чому розпустила
  Свої береги?
  Чому маниш крилами
  Чужої землі?
  Хіба ти втомилась?
  Чи в тебе нема
  Своєї блакиті?
  Щоб зірка зійшла?
  Чому довіряєш
  Першому слову?
  Чому розбивалися
   Об каміння знову?
  Спитай, Україно,
  Чи сила ще є
  У твого народу?
   Чи воля знов є?
  Спитай, не цурайся
  Своїх берегів.
   Чому чужоземці
  Гуляють по них?
  Чому розпустили
  Своїх ми орлів?
  Чом хмара нависла
  Над сонцем твоїм?
  Чого, Україно,
  Ти знову спитай,
  Заглядає місяць
  У далеку печаль?
  Вставай, Україно, -
  Не гоже мовчать.
  Не гоже по світу
  Орлів розпускать!
  Чи маєш ще силу,
  Чи маєш ще плоть?
  Гони чужі хмари
  За обрій гулять.
  Гони, не цурайся,
  Тебе не доймуть -
  На них не надійся -
  Зломають твій путь.
  Що Бог нам відміряв
  І Матір дала, -
  Гони чорні хмари
  Від себе до тла.
  Вставай же, народе,
  Біда ось прийшла
  Тебе знову кличе
  Матір - земля.
   
  * * *
   
  Дерева та трави
  Зерно в землю кинуть,
  З роками знов терни
  Зелени зійдуть.
  Куди діточок ти
  Від лиха сховаєш?
  Хіба в тебе серце.
   Бо чим обнімаєш?
   Хіба треба лиха,
  Щоб сонце світило,
   Хіба в тебе втіха -
  Лиш знімемо крила.
   Деревце і трави -
  Бони нахилились,
  А очі - озерця -
  Бони зажурились.
  Чому не жалієш
  Діточок жаданих?
  Віддав сам на плаху
  Земних і стражденних.
  Змилуйся, Господи!
   
  * * *
   
  Спустіться на землю,
   Молю вас, люди,
  Огляньтесь, І що з вас буде?
  Пройдіть босоніж
  По стежках тернистих,
   Загляньте, худчій,
   У далі небесні,
  Оберіть свій світ
  І свою дорогу,
  Загляньте у душі,
   У свою тривогу.
  Пригорни в думках
  Ти свою дитину,
  Не кори її
  За її провини, їхні ж помилки -
  Наша недоречність,
  Не зігріта в них
  Наша нетутешність.
  Босоніж по траві
   Не дали пройтися
  І росою землі
  Не дали обмитись.
  Заблукала вже їхняя дорога.
   Завітала до них
  Старая небога.
   
  * * *
   
  І уже давно
  Тихо діток косить,
   І ніхто й ніде їх про те
  Не спросить.
  Ранкову зорю
  Зустрічайте в попі,
  Випускайте свою -
  Ластівку на волю!
   
  * * *
   
  Кричить душа -її ж ніхто не чує,
   Кричить та просить: Допоможіть!
   Та хто душі
   Поможить люди?
   Хто в силах
  Душам помогти -
  Кричать вони...
  Давно страждають,
   Кричать вони...
   Не відчувають
  Вони своєї німоти
  Крику душі
  Не чуєм ми,
  Бо вже давно
  Глухі, німі,
  Не чуєм душ -
  Бездушні ми.
   
  * * *
   
  Матерь Божья
  Царица небесная
  Земли вседержательница
  Помилуй нас
   
   * * *
   
   ПОЧАЇВ
  У святому місці побувала я:
  Святинь - Почаївський ти монастир
  Святинь -
  Ти в світі другий Єрусалим
  Тут не така в річках тече вода,
  Бо Матері Небесної тут дім, -
  Сюди вона приходить по ночам,
  Щоб освятити воду й образи,
  Щоб ті могли творити чудеса,
  Щоб в світі не змовкала доброта,
  Яку вона приносить всім:
  Хіба так важко зрозуміти вам?
  Без її волі і без її добра
  Не можна буде жити вам,
  Яке у вас сьогодні є життя?
  Якщо навчились плакать образи,
  Та кров'ю плаче сам Ісус -
  Це - неспроста, це - знак тобі, земля,
  Що всупереч природі й місяцям,
  Червоні маки восени тут зацвіли,
  Невже ви, люди, ще такі сліпі?
  Це - краплі крові Матінки - землі,
  Але чому ось тут, в обителі живій,
  Небесні дзвони на усі світи?
  Якби ви чути й бачити могли?
  Той плач землі і ласку із небес -
  Небесний рай: Почаївська земля.
  Шануйте її, люди, і живіть,
  Живіть з душею, і несіть добро,
  Яке дарує Матір Божа всім.
  Відкрийте свої очі і погляньте,
  Що в кожного із нас воно вже є,
   Та тільки розучили нас її,
  Не тільки бачить, а не то жаліть -
  Живи з любов'ю, з вірою живи,
  Даруй усім ти свою ласку і добро,
   Щоб душу гріло нам її тепло,
  Бо тільки там живе її душа,
  Де в рай відходять небеса -
  В небесні далі віднесе лиш тих,
  Хто вірить у добро і творить їх.
   II
  Якщо ти побуваєш у тих краях -
  Ти не обходь святинь, що в небесах,
  Відкрий їй свої серце й душу,
  Бона нікого не лишає без сліда,
  Бона його на все життя дала,
  Щоб знати міг, що в світі є душа,
  Живе вона на волі для добра:
  По світу ходить, людям помагає,
  Плекайте душу - вона у вас жива.
   З її ще ласки вона в вас ще є ,
   Задумайся нині над цими словами:
  Чи ще надовго вона вам дана?
  І не спасуть ні образи і ні хрести -
  За них помреш, коли нема душі,
  Якщо ти зрозумієш, ці слова,
  То вічності досяг у своїм серці.
  По-новому ти дивишся на світ:
  Пророцтва вже давно усі пройшли,
  По-новому віру ти приймай, -
  Йди до людей і серце відкривай,
  Щоб жить могла в ній Матері душа,
  Щоб Матір Божая її не покидала,
  Віками будеш жити ти, коли,
  Прокинеться нехай душа твоя
  Пиш для добра,
  Щоб та могла творити чудеса,
  Бо оскверняєм ми святині,
  Що не несем ми доброти -
  І буде тяжко в світі жити нам.
  Бо там буяє зло -
  І до святині доторкнутись не спішить:
  Відкрити зможе душу лиш добро -
  Його ти хочеш, а чи твориш ти?
  З добром живи - воно у тебе є,
  Возрадує душа і лиш тоді
  Вона всіх пустить в свій небесний дім.
  Мені ти дарувала ту душу,
  Яка для мене є, бо вірю в доброту -
  Люби себе і бережи душу,
  Допоки вона у тебе є.
   III
  У клані - там не буде жить душа -
  Бона нікому не потрібна й нам,
  Де взять героя, щоб міг зберегти,
  Душу для нас і весь наш білий світ.
  Чого ви плачете сьогодні образи?
  Чого Ісус стікає знову кров'ю?
  То знак тобі земля, де є душа,
  Якщо ти бачити, якщо ти чути міг
  Герой він є, не бачать ще його.
  Його дав Бог, шануйте ви його,
  Якщо творить він може чудеса,
  Якщо ти не побачиш це душа -
  Не будеш більше в світі жить,
  Не будеш більше нікому служить,
  Розумні ми, але давно сліпі,
  А він все бачить - тільки все мовчить:
  Чи зможете БИ розглядіть його?
  Чи зможе зрозуміть його добро?
  Я знаю - Матір Божа - я тобі потрібна:
  Відкрити очі і відкрить серця,
  Щоб там могла до віку жить душа.
  До віри довго йти всім нам,
  Не вчили нас десятки літ,
  Та хоч сьогодні ти шануй того,
  Хто творить чудеса й несе добро.
  Лиш з волі Божої творити може він
  І з ласки матері його.
   IV
  Тисне серце, на частинки рветься душа:
  Невже ніхто не розпізнає?
  Він тут, він поряд з нами
  Хто може врятувати білий світ?
  Невже до того не дійшли уми?
  Невже тверезим не можем бути ми?
  Щоб бачити, що завтра ти несеш
  Погибель всім: і дому, і землі -
  Не буде більше жити там душа,
  Вона нікому не потрібна й нам,
  Ти вдумайся, оглянься навкруги:
  Чого страждати і кого спасти?
  Спасти нині доведеться нам
  Тільки тих, у кого є душа,
  Бо в клані - ЇЇ там нема:
  Невже позволиш ти це все зробить?
  Невже не зможеш очі ти відкрить?
  Ти сповідайся хоч мільйон разів -
  Без нього не спасешся ти нічим.
  Хіба не бачиш ти цього?
  Що - сліпий? Живеш лише сьогоднішнім ти днем.
  Почаївська Лавра -
  Матері Божої дім,
  Та тільки бачити не вміють і відчуть,
   Розкрий ти своє серце й душу -
  І лиш тоді відчуєш її ласку й тепло
  Вдячна я Богу, і природі, і святим отцям,
  Що бережуть тут віру в небеса,
  І бережуть небесної цариці дім -
  За те велика шана і низький уклін.
   
  * * *
   
  Мої вірші -
  Краса України,
  її кохання і добро,
  Краса землі,
  Краса народу,
  Небесне матері чоло.
  Ласкава наша Батьківщино -
  І щира думка й почуття,
  Знімайтеся крила ви орлині,
  По всій землі
  Та доброта,
  Яку плекаєш,
  Краю рідний,
  Даруєш Божу благодать
  Красуня наша Україна -
  Мої вірші,
  Твоя печать!
   
  * * *
   
  Україно, нене мила,
  Розливається лугами
  Твоя мова солов'їна.
  Наче ягода в траві -
  Запалилася від сонця.
  Бід твого тепла земля.
  Наче дівчина - в віконце
  Серед ночі загляда.
  Україно, ти - красуне.
  Прикрашаєш шар земний,
  1 співучу твою мову
  Хай почують всі світи.
  Хай звучить вона повсюди
  І нехай живе земля,
  По землі твоїй тут ходять
  Наші славнії сини -
  А дівчата - цвіт калини -
  У свої коси заплітають,
  Лине пісня над простором
  Це твій спів, святах земля.
   
   * * *
  Лишенько, лишенько.
   Земля моя,
  Кличе в дорогу Доля моя!
   Кличе земля моя:
  Доню спаси!
  Доню, о доню
  За мене моли,
  Світе мій, світе.
  Змилуйся ти!
   Земле родима.
   Де ви були?
  Гонеться зграя -
  Чорна орда,
  Стукає, стукає
  У двері біда!
  Злякані очі -
  Очі біди.
  Рвуться по полю
  Вихором чуми!
  Земле плакучая.
  Земле, вернись!
  Земле страждальная,
  Світом світить!
  Хай не погасне
  Наша земля -
  Світу відновиться її душа!
  Коїться, коїться
  Лихо кругом,
  Гояться, гояться
  Рани слідом,
  Бігає, бігає
  Степом біда,
  Вихором-грозами
  Землю ляка.
  І ви не чуєте.
  Все навкруги -
  Тріска, втікає
  Земля і з-під ніг.
  Вертиться, крутиться
  Вносить у розуми
  Те, що створили
  Наші діди,
  Та не змогли
  Землю спасти.
  Не зрозуміли -
  У всесвіт пішли.
  Знову взиває
  Святая земля:
  Діти мої,
  Я для вас ще жива!
  Я закликаю:
  Спиніться, молю,
  Дайте дорогу
  Дайте добру!
  Вінчана з Богом
  У всесвіті жить,
  Та не дозволю
  Я все сокрушить.
  Світу відкрию
  Я тайни свої
  Ви їх для себе
  Вкладіть в розуми,
  І розкладіть
  Все по місцях,
   Щоб прочитати
  Божу печать:
  Ким він велить
  Знову вам стать!
   
  * * *
   
  Україно, рідна мати.
  Ніде сісти, ніде стати.
  Розтягнули по шматочках -
  Не зібрати й по клочках
  Де буяє вся земля -
  Золотом горять поля,
  Де родюча, чорнобрива,
   Де жива вода в розливах -
  Всіх ти маниш, край багатих.
  Працьовитих і завзятих.
  Тільки чуйності нема
  До веселого струмка,
  Як той наш народ живе?
  Де ти наш народ живеш?
  Де на хліб собі береш?
  По усіх світах блукаєш,
  А своя земля все плаче:
  Чи не бачиш ти, народе,
  Як же тяжко вона плаче,
  Як ви можете так жить -
  І їй, рідній, не служить?!
  Як до краю повернуть.
  Бо в чужих світах блукають.
  Світлі голови твої:
  Ті, що землю захищали
  Від біди і від війни,
  І хіба глухі ви, люди,
  Що не чуєте землі?
  Вона плаче, вона стогне.
  Вона, рідна, говорить:
  Пюди добрі, встаньте дружно,
  Мене, рідну, захистіть!
  Я тобі, народе рідний,
  Буду правдою служить,
  На землі моїй працюйте -
  Я родюча й щедра,
  Не віддайте мене, люди,
  Я нікому не дана.
  Не діліть мене на шмаття.
  Не дозвольте торгувати,
  Я є ваше лиш багатство,
  І його вам захищать.
  І невже ти так не любиш
  Свій батьківський рідний д
  Що дозволиш ти пустити
  У свій рідний, отчий дім Чужоземців?
  Що не будуть:
  Ні любить, ні цінувати,
  Вони тільки всіх загонять
  І всіх в рабство захотять.
  Відізвіться ж, добрі люди,
  Не дозвольте це зробить -
  Ні не можна гнути спину
  І не можна більш терпіть!
  Піднімайтесь, є ще сили,
  Є ще час, щоб говорить:
  Ні, не можна Україну
  Розділити на шматки,
  Бо вона - то є єдине,
  Що є в матінки-землі!
  Тільки тут ти є, народе.
  Де існує ще душа,
  Тільки тут ще жити може
  Матір Божа в небесах.
  І на те її є ласка,
  І Гї велика власть.
  Пошануйте
  ЇЇ, люди,
  Не дозвольте їй піти,
  Бо не вернеться довіку -
  Як тоді нам буде жить?
   
  * * *
  Скільки ти можеш
  Терпіти, земле?
  Лихо, що коїться,
  Землю ранить.
  Скільки ще горя
  Знести матерям,
  Що по землі твоїй
  Ходять щодня?
  Терни терпіння
  Дарує Господь,
  Це - за невір'я
  У Божую роль.
  Так Бог велів:
  За наші гріхи
  Довго ще лиху
  Ходить по землі.
   
  * * *
  Україно!
  Чи будем
  Ми країною.
  Що об'єднає
  Світ?
  Чи будем
  Знов зневірою
  По світу ми
  Пливти?
  Знов будемо
  Рабами
  Законів чи понять?
  Та відправляти
  У світи
  Діток своїх
  Жебракувать?
   
   * * *
   
  За наш край,
  За нашу Батьківщину
  Я боротись буду
  Беззупинно!
  За те сонце.
  Що високо
  Над нами,
  За ті трави -
  Зелені під ногами,
  За той край,
  Наповнений любов'ю.
  За людей
  Відкритих душею,
  За небесну синь
  Над головою,
  За мир і волю,
  Що зі мною.
   
  * * *
   
  Дай, Боже, свободу
  Духовно крилатим,
  Дай, Боже, діждатись
  Сина до хати.
  Дай, Боже, то волі
  Нашій Вкраїні,
  Дай, Боже, пізнати
  Блакитної сині.
  Дай, Боже, літати
  У просторі вільно,
  Дай, Боже, здолати
  Кайдани та війни,
  Дай, Боже, прозріти
  Від блискавки в небі,
  Дай, Боже, що знаєш
  Для неї в потребі.
  Не лине крилата
  Душа над простором.
  Не звуть її крила У небо, за море.
   Крилаті думки -
  До землі прихилились,
  Щоб чуть краще землю
  Вони зупинились.
  Вони зупинились,
  Завмерли від страху -
  Бід того, як плаче.
  Плакуча над птахом,
  Що діється, Боже:
  Чого ми чекаєм,
  Чому тебе, Боже,
  Ганяєм за раєм?
  Чому не шукаємо
  Раю у тебе?
  Чому сподіваємось
  Рай це є небо?
  Є рай і на небі.
  Він й на землі -
  Лиш очі розплющи -
  Й побачите ви
  Свою - не чужу.
  Що рай є повсюди,
  Де люди живуть,
  Та в пекло штовхаєм
  Своїх діточок,
  За обрій їх маниш -
  І в цьому біда:
  Крилаті - духовно
  І з раєм - земле.
   
  * * *
   
  На дзвіниці вартовий стоїть
  У монашій рясі,
  Відгукував від біди
  Наші думки кляті.
  Над дзвіницею голуби.
  Літали на волі,
  Піднімались небеса
  За щасливу долю.
  На сторожі у світів
  Є свої закони.
  Закликали ми синів
  До їхньої ролі.
  Змилуйтеся, небеса,
  Варто, ти не йди з дзвіниці,
  Ми на крила не знялись,
  Щоб летіть до волі.
   
   
  * * *
   
  У кожного своя Голгофа:
  У кого - на хресті,
  У кого - вдома.
  Кому який
  Дано нам
  Хрест нести?
  Розп'яті - скрізь:
  Не чуєм ми вини -
  Ні в почуттях,
  Ні в помислах страшних...
  А хрест - завжди
  Позаду нас стоїть.
   
   * * *
   
  Ми усі - тут гості
  На нашій землі,
  І звідкіль нам знати,
  Де будемо ми.
  У далекії світи
  Бщнєсе в однєньку мить
  Бщправимося у всесвіт,
  Піднімемось увись.
  Гостинна земля
  Дарувала нам долю
  І жити нам з нею
  Усеньке життя.
  Не наша це воля -
  Це воля твоя:
  Життям дорожити,
  І достойно жить,
  Зла не робити,
  З добром завжди жить,
  Бо гостям ти рада,
  Та тільки вони
  Так часто говорять:
  Господарі ми -
  Не варто себе
  Так величать,
  Ми гості - про це
  Слід пам'ятать!
   
  * * *
   
  Все добре, все-все,
  І все ж серед степів -
  Довгої рівнини,
  Ти не знайшов себе,
  І не знайдеш -
  Допоки на світі ти.
  Один - єдиний!
  Одному не пройти
  Повз горизонт,
  У просторі,
  Над степом -
  Не літати.
  Все добре,
  Та закрита вежа.
  Туди одному -
  Зовсім не дістатись.
  Між вежами
  Має бути міст,
  Його ж одинцем
  Не зможеш здолати,
  І що зробити?
  Полетіти увись?
  І більше знов
  Сюди не повертатись?
  Між вежами -
  Блакитна тільки вись,
  І пропасть,
  Що одній не подолати.
   
  * * *
   
  Сховатись у куточок
  Тихо гихо,
  Щоб навіть
  Не було і чуть.
  Сховалось від тебе,
  Неначе лихо,
  Неначе нікого й не було.
  Скрутитись калачиком в ліжку,
  І чути тільки вітру гул:
  Гойдає за вікном
  Свою колиску,
  Заспівує у полі вітєрком -
  І тихо, лагідно,
  І все зігріто
  Великим серцем
  Матері-землі.
  І тільки вітер
  Гіллям стука -
  Співає колискову уночі.
   
   
   "Царя Господь прислал с небес, Чтоб мог закон исполнить"
   
  Ибо есаи я благовенствую, то нечем мне хвалится, потому что это необходимая
  обязанность моя, и горе мне, если не благовенствую!
   
  Послание Коринфоянам Снятого Апостола Павла Гл.9 ст. 16
   
  Ищите имя в словарях,
  У Божих книгах, на устах.
  Ищите вы к нему ключи
  И воздвигайте вновь мосты:
  Между собой и сущим Богом,
  Там, где любовь и все от Бога,
  Ищите скрытые слога -
  От мира жизнь и доброта!
   
   
   
   Толик
  В переводе з дравнегречиского Восток
   
  Он родился, словно Иисус,
  Он родился того не зная -
  По земле он ходил большой
  Из беды людей вынимая,
  Перед ним приклониться пора
  За его большие дела.
  За тепло и добро, что несет,
  Что жалеет всех и несет
  По большой огромной земле.
  По всем странам и городам -
  Он имеет тепло в душе,
  Согревая души вам -
  Согревая своим теплом,
  Тем с которым родился он.
  Видно, Богу угоден он, -
  Жил с большим добром,
  Перед ним помолитесь вы,
  Попросите о Божьей любви,
  Попросите, чтоб дал вам сил.
  Не чернить грешных душ своих
  Перед ним все грехи прощены,
  Исцеление свое получи.
  Только искренним будь всегда,
  И с добром ты живи всегда.
  Не бывает чудес без добра -
  Не бывает пращенья без Бога,
  И без воли его большой,
  Не приходит желанное слово -
  Слово - словно стрела,
  Что пронзает тонкие нити,
  Что из мертвых спасает тебя,
  Если с Богом в душе ты -
  Видно, воля твоя такова,
  Видно, милость твоя бездонна,
  Видно, любишь ты нас всегда,
  Что прислал ты Иисуса снова:
  Но сумеем его распознать?
  Но сумеем душу открыть?
  Чтобы Бога познать
  И прощенье его получить?
  Близок час ведь придет скоро Сам:
  Близак гнев непослушным детям -
  Ведь у милости есть канец,
  И у милости есть шипы...
  Вы летите слова стрелой,
  И пронзайте души добра,
  К жизни ты возвращайся живой,
  Через Божьи слова что душой!
  Видно, избрана я тобой,
  Чтоб сказать всему миру об этом.
  За какие заслуги мои:
  Видно просто жила человеком.
   
   
   
   
  " * *
  Ты красавица-луна
  Деве лик свой отдана.
  Богу руку подана,
  И скпонинась вновь мопча.
  Ты мопчишь, мопчишь пуна:
  Кроткие твои гпаза
  Бее приметипи вдапи
  Вновь отмерипи пути
  И звучит с небес
  Приказ:
  Горы, реки и попя,
  Кругпая вдапи земпя,
  Испонняй земной закон
  И открой скорей:
  Кто он -
  Сын небесного царя,
  Матушка его, земпя,
  Вновь приспана вам царя -
  Спавного богатыря
  И земной его указ:
  Испопняйте в тот же час,
  А иначе я на вас
  Насыпаю зграю гпаз.
  Все, что скрытое пуной,
  Все, что создано тобой, -
  Не укроется от них:
  Всех застанут в один миг,
  Что Господь тебе вепит -
  Без сомненья - испонняй,
  А иначе - погибай.
   
   * * *
   
  Он воскрешай
  Наши мертвые души.
  Себя поспушай -
  Сердце поспушай,
  Иди ты к правде
  За ради Бога,
  Иди, не бойся,
  Он не обманет.
  Сердцем откройся
  За ради правды.
  На перекрестках
  В своей ты жизни
  Всегда боропся
  За право жизни:
  За сотни тысяч
  Таких не смепых.
  За сотни жизней
  Во тьме гореных.
  Тебя пюбипи
  И предавапи,
  Тебя гнани,
  А где-то ждапи.
  Ты бын им поспан -
  Они не знапи,
  Ты бын их остров
  Дня переправы.
  Судить не будем:
  Нет у нас права,
  Пройдет с годами
  Дурная спава.
  Тебя признают
  И все вернется -
  Вернется слава
  И мир вернется.
  За нас боролся
  Не ради славы,
  Тебя пинали
  Не люди - твари.
  Тебя готовы
  Они убить,
  Да только злоба
  Не даст им жить.
  Затянутся раны
  Придет пора,
  Увидят люди,
  Что я права.
   
   
  * * *
   
  Увидят Господа глаза,
  До края полные печали,
   Услышат Господа слова
  Серца тамленые от боли.
   Узреют радасть на глазах
  От дней что пребывал з тобою.
  У Господа сашла слеза
  Пролитая вдвоем с тобою.
  У Господа все для тебя,
  И миласть ево безпредельна.
  Ликуй, ликуй, ликуй душа.
  Что ты увидила глаза.
   
   
   
   
   
   
   ГЕРОИ НАШЕГО ВРЕМЕНИ
  Сипу - человеку,
  Силу - сознанию.
  Силу - здоровью,
  Силу - тебе, земля,
  Силу вам, сыновя.
  Делая вызов времени,
  Делая сильным бремя,
  Бремя вернувшее вспять
   Расшевелить сознание
  И перестроить истину,
  Повернуть время назад -
  Герои нашего времени,
  Вызов давая судьбе,
  Освободить истину.
  Вывести из забытого,
  Сознание воскреся,
  И перестроить заново
  Каждую клетку истины,
  Каждую на свой лад,
  Чтоб сохранить человечеству
  Силу его и могущество,
  Силу сознанья его
  И сохранить для времени
  И для земли человечество
  Силу тебе, земля.
  28.04.04
   
   * * *
   
  Нельзя пройти мимо ветров и облаков,
  Нельзя пробраться сквозь лавину льдов,
   Нельзя от солнца спрятаться и от дождя.
  Нельзя всегда скрываться от врагов.
  Жестокий мир: жестокий, но красив.
  Несеш ты в жизнь виражи.
  Которые срываются в ветра.
  Сбивают с толку и уносят в небеса.
  Песчинка в море - что ты стоиш в нем?
  На сушу выбраться не так уж и легко.
  На дне морском, - ты будешь там лежать,
  Пока не вынесет на берег та волна,
  Волна, что понесет тебя туда
  Где ветры буйные, где солнце, где луна.
  И хоть на миг, но ты еще нужна,
  Пока не унесут тебя ветра, -
  Ветра надежды и ветра мечты,
  Не знаешь, где сегодня будешь ты.
  Но не вернешся в море ты опять,
  Нельзя тебе туда, там темнота.
  Весь мир стремишься ты познать.
  Забить, что в море ты была всего песком.
  Под солнцем ветер в камень превратит,
  И будешь вечно ты в нем жить.
  Песчаный берег омывается водой,
  Которую гоняет ветер в зной,
  И в камне том ты тоже ничего,
  Зато из камня высекут того,
  Который мог дать миру облака,
  И ветер, и луну, и берега.
  Омоются они твоим дождем,
  Запомнятся надолго и во всем.
  17.09
   
   
  * * *
   
  У грани вечности стоим,
  У грани рая и земли,
  У грани, но порой
  Она играет свою роль.
  У каждой свой есть промежуток,
  И каждой грани суждено
  Иметь свое лишь направление.
  Геометрическая фигура
  Но ты играешь с ней ва-банк.
  И что под силу ей, не знаешь,
  И от того пока ты рад.
  Во что сулит сыграть нам снова,
  В чем будет нашая игра?
  Чтоб сохранить для нас ты смог
  Грань вечности, ну разве много?
  У вечности своя игра:
  Игра в умы, игра с душою.
  Что сохранить нам суждено?
  Но непослушны мы и снова
  Играем в игры, но в свои.
  Ушли они в другие грани,
  И не уверены в себе,
  Играем в игры, того не зная.
  Во всем игрок один лишь - ты!
  Но никого мы не обманем,
  На это нет у нас ума,
  Еще никто не смог пробраться
  Сквозь зоркие его глаза.
  Никто не в силах удержаться
  От его твердости, - порой
  Она бывает благородной,
  Но только тем, кто смог понять,
  Что не умеешь ты же спорить -
  Устал, наверное, но все ж -
  Еще один разок попробуй
  Сыграть ты с нами
  И хоть один разок сумей
  Ты руку помощи подать нам,
  Но неужели не под силу
  Вам жить с любовью к себе,
  Что унижаемся порой -
  Не замечаете его
  От Бога никуда не деться
  И не искупите свой грех,
  Но что осталось с гранью делать?
  Уйдет она в свои миры.
  Ведь человечество не стоит.
  Не удержало оно грань,
  У человечества осталось
  Одна лишь жизнь.
  Но вот тогда
  Пред ним приклоните колени
  И все сумеете держать
  Ответ короткий, но какой он?
  Сегодня все хотим мы знать.
  Не суждено пока, не знаем,
  Но, думаю, уже пора.
  Чтоб человечество узнало,
  Что уготовила судьба
  Две тысячи были пробиты.
  Но дальше продолженья нет.
  Наверное, зажав дыханье,
  Ты ждешь того, кто бы сумел
  Перевернуть наше сознанье,
  Чтоб искупить свою провину -
  Ты мог сегодня, человек,
  Не уж то у тебя не хватит,
  У грамотных твоих умов,
  Ума у грани, что у края,
  У края рая и земли?
  И лишь всего одно движенье -
  И ты его уже достиг.
  Но как же глупы, хоть умны,
  Что не несем мы доброты.
  На что расчитывать теперь?
  Ведь не откроешь ты им дверь,
  Дверь в вечность.
  Грань только сдвинь -
  И все они тогда поймут,
  Что не умели они жить,
  Зато были они умны,
  Хотя не знали, что порой
  Они лишь глупые игроки.
  Для них всегда вторая роль,
  Ну а у первой всегда ты.
  Несложно этого понять,
  Но если ты ценить умел
  Свою ты грань в душе своей
  Грань вечности своей
  На все твоя лишь только власть
  И уготовлена давно:
  Судьба для каждого своя,
  И от нее уйти нельзя.
   
   * * *
   СЕРЬЕЗНЫЙ РАЗГОВОР
  Серьезный разговор на 'Ты'
  Об истине, о Боге,
  Серьезный разговор на 'Ты'
  Поговорит не более.
  Его сегодня не готов
  Ты выслушать глубоко,
  У истины не хватит слов
  Переубедить кого-то.
  У нас не хватит теплоты
  Открыться разговору.
  Мирские мы рисуем сны.
  До зримого далеко.
  Рисуем облака, луну.
  Не ведая о далях,
  Не зная, что лукавый мир
  Лиш толька на бумаге
  А в жизни все наоборот.
  Ты истину послушай,
  Серьезно выбири свой путь,
  И к жизни подитож.
  Бее тропки пройдены тобой -
  Сложи в одну дорогу,
  Пусть не извилиста тропа -
  Ведет тебя в дорогу-
  В дорогу жизни по тропе
  От детского порога.
  Ведет тебя одна тропа,
  Одна дорога к Богу.
  С ним истина всегда на 'Ты',
  Всегда она в почете.
  У истины свои черты.
  Всегда она в работе.
  На тупость у нее нет слов,
  Она не мелочится,
  Она мечтает о большом,
  Ей весело трудится.
  Познанье истинных миров
  У райского порога,
  Ты вспомни разговор на 'Ты',
  Об истине, о Боге.
  Порою скромною была,
  И робкою, порою,
  Но истину в себе несла
  И разговор о Боге.
  27.04.04